Вітаємо переможця конкурсу «Conflict Sensitive Journalism»


У жовтні 2018 року Громадська організація «Донецький інститут інформації» оголосила щомісячний конкурс «Conflict Sensitive Journalism». Мета цього конкурсу – підтримка вільної професійної журналістики в східному регіоні та в усій Україні. Завдання – допомогти тим, хто дотримується високих стандартів професії під час висвітлення конфліктних тем, що допоможе журналістам продовжувати корисну справу для суспільства (більше про конкурс читайте тут).

У листопаді одним із переможців конкурсу стала завідувач кафедри журналістики, доктор філологічних наук, доцент ЧНУ імені Петра Могили Монахова Тетяна Василівна з роботою «Свої серед чужих, чужі серед своїх».

Пропонуємо ознайомитися зі статтею Тетяни Василівни.

Нещодавно відбулася прем’єра фільму Сергія Лозниці «Донбас», під час якої стався інцидент. Одна з глядачок у залі взяла слово по завершенню показу. «Після цього фільму коли ми, переселенці, будемо приходити в соціальні заклади, про нас будуть казати: “Це через вас почалася війна! Вас же показали, які ви всі упирі. Це все через вас”. Я не маю слів, у мене ком у горлі», − сказала Анна Курцановська. Пропоную поговорити не про український кінематограф, а про українських громадян.

Уявіть на хвилинку, що ви стоїте перед вибором: або від сьогодні зректися свого українства, або поспіхом зібрати якусь валізку, полишити дім і все в домі, застрибнути в автобус і поїхати у безвість. Ба гірше. Ви обрали другий варіант, але поїхати не можете – бо старенька мама хвора лежить, бо грошей немає навіть на автобус, бо, бо. Отак із сухого і недолугого терміна «внутрішньо переміщені особи» виринають трагічні долі реальних живих людей.

Разом зі мною працюють чудові колеги з Донецька й Луганська, викладають на кафедрі української філології, винаймають житло, залишивши все своє попереднє життя та історію родин на малій Батьківщині. Ніколи не чула від них скарг на побутову дискримінацію, та й у колектив вони влилися легко й одразу. Але якось у 2014 році мала випадкову розмову з одеською ріелторкою. Тоді все це тільки починалося. «У нас, − сказала вона мені довірливо, − негласна домовленість: переселенців на квартири не брати». На увесь мій жах і подив відповіла, що з ними мороки може бути багато, що часто в них з грошима проблеми, а потім як оплату вибивати тощо.

Ми всі повторюємо, що Донбас – це Україна, Крим – це Україна, окуповані, але з обов’язковим прислівником «тимчасово», ми в це віримо. Хочеться вірити. Знаєте, легко говорити про метонімії, важче – про конкретних людей. Ми співчуваємо абстрактно-узагальненим Донбасу та Криму, при цьому цинічно дискутуючи, що потім робити з людьми, коли повернемо території.

Наші радари пошкоджено. Опція розпізнавання «свій – чужий» збилася. Під наші обстріли потрапляють наші ж.

Український сегмент Фейсбуку рясніє дискусіями довкола стрічок «Донбас» і «Позивний “Бандерас”». Користувачі відзначають, що порушення болючих тем в українському кінематографі дуже на часі. Про це треба говорити. Питання, якими засобами. Якщо «Позивний “Бандерас”» сприймають переважно як гостросюжетний детектив про війну, захопливий і приємний, з чудовим головним героєм, то «Донбас» − без героя і без героїв, без чіткої сюжетної лінії, пишуть глядачі, вийшовши з кінотеатрів. І з обговорень в інтернеті можна помітити кореляцію між географією України і реакціями на проблему.

Серед самих вихідців із Донбасу спостерігаю дві полярні реакції. Перша – ми не всі такі, якими ви нас змальовуєте. Ми патріоти України, і нам боляче від таких чорних узагальнень. Реакція про «всіх з Донбасу» не просто прогнозована, вона запрограмована фільмом − пишуть у коментарях.

Радикально протилежна точка зору – правильно! усе правильно! через оттаких ми позбулися своїх домівок, свого звичного життя і миру в країні. «А радикально налаштованим жителям Донбасу що можете порекомендувати? Життя своє і близьких висіло на волосині, а ви хочете зрозуміти цих тварин?» − на іншому полюсі коментарів. В обох випадках іде відторгнення, себто повне неототожнення себе з окресленою соціальною групою. Перші – заперечують, другі – гніваються.

Західні області України, в яких ніколи не було проросійських настроїв, до проблеми ставляться майже одностайно. Чи усвідомлюються донеччани й луганчани як повноправні громадяни України? Особливо ті, які залишилися на окупованій території. Певно, вже ні.

Південь і Схід України, територіально ближчі до місця подій, уникнувши долі Донбасу свого часу, але все ще не маючи жодних ґарантій спокійного життя, плюралістичніші в оцінках.

Бачите, я роблю, власне, те ж саме, за що засуджую опонентів, − умовно сегментую Україну за критерієм ставлення до проблеми, та ще й на основі емпірики. А треба навпаки − об’єднувати.

Гірше, ніж із Донбасом, справи йдуть із кримчанами. Ми не знаємо, співчувати їм чи засуджувати. Ми не віримо в легітимність так званого кримського референдуму та водночас зловтішаємося, отримуючи звістки про погіршення життя в окупованому Криму: «А так вам і треба, самі вибрали». То вибрали чи ні?

Думаю, психологи могли б нам тут розказати про механізми захисту. Страх, за Арістотилем, − базова емоція людини. Назвіть це інстинктом самозбереження. У часи, коли страх і занепокоєння щодо головної потреби людини, безпеки, перетворилися на відчутний радіоактивний фон життя, ми намагаємося відсторонитися від усього, що може нагадувати про загрозу.

Людяність стає найбільшим дефіцитом в умовах гібридних воєн, агресій та анексій. Якщо біблійне «полюби ворога свого» у цей час і видається майже неможливим, то любити ближніх своїх ми зобов’язані.

Заради майбутнього України.

Тетяна Монахова

 

Події та оголошення


січня
27
ЧНУ імені Петра Могили запрошує на день відкритих дверей

27 січня 2019 р. з 10:00 по 14:00 в Чорноморському національному університеті ЧНУ імені Петра Могили пройде день відкритих дверей.

січня
18
Запрошуємо на День професій до ЧНУ імені Петра Могили

День професій ЧНУ імені Петра Могили Щорічно практично перед всіма випускниками шкіл постають питання: «Ким бути?», «Яку професію обрати?», «Які предмети  ЗНО здавати ?» тощо. Це  хвилює  не тільки школярів, а і їхніх батьків. Чорноморський національний університет імені Петра Могили має …

січня
30
Запрошуємо школярів взяти участь у творчому конкурсі “Миколаїв – місто рівності”

Запрошуємо учнів загальноосвітніх шкіл взяти участь у творчому конкурсі (малюнки, плакати, поробки) за темою «Миколаїв – місто рівності» з організацією виставки в ЧНУ ім. П. Могили та визначенням переможців.