З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року світ змінився. Але ще більше змінилася роль засобів масової інформації, особливо західних. Саме представники ЗМІ стали рупором правди, голосом постраждалих, інструментом міжнародного тиску та підтримки. Вони більше не є просто трансляторами новин — вони активно формують громадську думку, задають тон політичним дебатам і навіть впливають на рішення урядів. У цій статті я б хотіла розглянути випадки, коли західні ЗМІ стають очима, які транслюють правду всьому світу про країну агресора. І все-таки, як же вони формують моральну позицію щодо Кремля і що саме змінюється в умах і серцях європейців завдяки журналістиці?
Західна журналістика: неупередженість vs. моральна чіткість
Зазвичай західна журналістика дотримується принципу неупередженості: обидві сторони конфлікту мають бути представлені, факт має переважати емоцію, а об’єктивність — суб’єктивну оцінку. Однак у випадку з війною Росії проти України багато провідних ЗМІ, таких як The Guardian, BBC, Le Monde, Der Spiegel, El País, змінили підхід. У редакційній політиці з’явилася чітка назва «Росія — агресор», а Україна — «країна, що захищається». Особливо вражає, як заголовки трансформувалися: якщо у 2014 році медіа часто писали «конфлікт в Україні» або «Події, які відбуваються на тлі конфлікту», то після 2022 року вживаються формулювання на кшталт: «російське вторгнення», «жорстокість армії РФ», «воєнні злочини Росії», «Катастрофи, через масштабні обстріли російського сусіда». Це важливо: називати речі своїми іменами — значить формувати відповідальність і зменшувати простір для маніпуляцій.
Потужна сила візуального образу: яка правда може бути прихована в відео та фото матеріалах?
Давайте розглянемо. На мою думку, один з найсильніших інструментів західних ЗМІ — це фоторепортажі з місць подій. Саме фото і відео з Бучі, Ірпеня, Маріуполя, Харкова, зруйнованої Волновахи чи Краматорська стали тим, що неможливо забути. Багато, хто і досі не може переглядати ті моторошні світлини, на яких транслюються воєнні злочини рф, але, про ці зображення у новинах все одно говорять всі. Вони змусили багатьох європейців переосмислити своє ставлення до війни. Перші публікації з Бучі у The New York Times, The Washington Post, Le Monde показували тіла мирних жителів, зв’язані руки, понівечені тіла — реальні свідчення звірств. Ці зображення стали історичними документами, які не лише шокували, а й стали доказами для майбутніх міжнародних судів. Формат «журналістики свідчень» під час військового конфлікту набув особливого значення. Репортери працюють разом із правозахисними організаціями, документують свідчення жертв, публікують історії цивільних — жінок, дітей, літніх людей. Такі матеріали виходять не лише в новинному форматі, а й у вигляді подкастів, відеоінтерв’ю, спецпроєктів. Вони створюють емоційний зв’язок між глядачем і героєм, і саме це змінює свідомість аудиторії.
Вплив на політику та суспільство
Західні ЗМІ, безперечно, сприяють формуванню політичної реакції. Інформаційна політика медіа — це дзеркало, в яке дивиться політик. Якщо в щоденних випусках новин — історії про обстріли українських міст, біженців, поранених дітей, — це формує громадський тиск на уряд: «Дійте!». Президент Франції Еммануель Макрон, канцлер Німеччини Олаф Шольц, прем’єр Італії Джорджа Мелоні — усі вони зробили чіткі заяви, назвавши Росію агресором. І ці заяви транслювалися через ЗМІ. Яскравим прикладом став виступ прем’єра Великої Британії, у якому він назвав підтримку України «боргом людяності». А основою для цієї підтримки часто слугують саме журналістські матеріали.
Соцмережі тут теж відіграють роль. Багато європейських політиків і медіа ведуть Twitter-акаунти, де часто ретвітять українських журналістів, військових, волонтерів. Таким чином формується спільна інформаційна екосистема, яка допомагає правді ширитися швидко і масштабно.
Важливо не лише що говорять, а як це подають: мова тексту — мова впливу
На самому початку міркування, можемо поставити собі звичайнісіньке запитання – чи часто ми починаємо читати статтю, якщо нас не захоплює заголовок матеріалу? А як часто ми запам’ятовуємо статтю, якщо назва та інформація ніяк не пов’язані між собою? Аналізуючи публікації дедалі більше, які зараз дедалі частіше трапляються на різних інтернет-ресурсах, можна помітити, як лексика змінюється щороку. У медіа все частіше вживаються слова: «геноцид», «масові страти», «депортація», «воєнні злочини», «пекло на українській землі», «катастрофічні наслідки». І це не просто емоційна риторика, щоб сфокусувати чи затримати увагу читача, а справжні юридичні категорії. Так медіа виконують не лише інформаційну, а й просвітницьку функцію, готуючи ґрунт для притягнення винних до відповідальності.
Не лише про війну, а про людяність
Я пригадую, як ще на початку війни репортажі з вокзалів, притулків, волонтерських центрів і таборів для біженців розлетілися всіма європейськими та українськими ЗМІ. Багато європейських медіа публікують історії про українських біженців і донині: як їм допомагають і приймають у різних куточках Польщі, Німеччини, Франції та інших містах. Це допомагає представникам ЗМІ формувати образ українця не як «далекого іноземця», а як сусіда, якому потрібна допомога і який потребує того, щоб його почули, як людину, що страждає і б’ється, але в жодному разі не здається. Журналістські розповіді про українських дітей у школах Німеччини, Америки, Берліні чи про літніх людей у хостелах Варшави допомагають зруйнувати аж дощенту стереотипи та сприяють прийняттю біженців на високому емоційному рівні.
Роль західних ЗМІ у формуванні правди про війну в Україні не можна переоцінити. Це і справді більше, ніж інформування – це створення наративу, що здатен об’єднати світ навколо справедливості та незалежності, за яку бореться наша держава в цю хвилину часу. Чітке визначення Кремля як агресора, демонстрація всіх воєнних злочинів та порушення міжнародного гуманітарного права та радіомовна підтримка України. Саме через це лунає голос України. Саме він з’являється в новинах, в газетах, в соціальних мережах – і змінює реальність. Журналісти виконують свою місію протягом всієї російсько-української війни, незважаючи на всі ризики і виклики обставин, які розвиваються навколо них. Кожному репортеру важливо зберігати кожну деталь і хронологію подій, залишатись об’єктивним та працювати за всіма стандартами журналіста, адже тільки тоді вони зможуть стати очима країни, яка так сильно потребує допомоги. Тому що правда перемагає тільки тоді, коли її бачать і чують.
Анастасія Коваль,
студентка 448 групи ЧНУ імені Петра Могили
