Раніше розповіді про подорожі в медіа були справжнім мистецтвом: телевізійні програми на кшталт «Світ навиворіт» або великі журнальні репортажі, над якими працювали цілі команди. Автори витрачали тижні, а то й місяці на підготовку, збирали факти, проводили інтерв’ю, проходили багато редакційних перевірок. Сьогодні ж усе змінилося — тепер найбільш популярні історії про мандри створюють у форматі «тут і зараз». Один смартфон, мінімальний монтаж і мільйони переглядів.
Але чи можна назвати такий контент журналістикою? Якщо ні — де ж ця межа?
Основна складність у тому, що блогери часто працюють поза рамками традиційних журналістських стандартів. Вони рідко перевіряють факти, не завжди чітко позначають рекламу і здебільшого подають інформацію зі своєї особистої перспективи. Саме тому аудиторія їм довіряє — бо блогери говорять просто, щиро, без зайвого пафосу. Їхні історії виглядають живими, непідробними.
Класична журналістика, особливо на телебаченні чи в друкованих виданнях, часто здається занадто офіційною, повільною і дистанційованою від аудиторії. У цьому розриві між формальним медіа і глядачем блогери й зайняли свою нішу — стали новими голосами мандрів.
Проте тут є і небезпека. Коли тревел-контент перетворюється на шоу, у ньому часто губиться глибина і критичне осмислення. Подорожі зводяться до красивих кадрів, але поза ними зникають важливі контексти — культурні, екологічні, соціальні. Туристична реальність часто стає лише інстаграмним глянцем, а не повноцінним досвідом.
В Україні ця проблема особливо помітна. З одного боку, є Антон Птушкін — тревел-журналіст, який створює глибокі, професійні документальні відео про подорожі різними регіонами світу, поєднуючи журналістські стандарти з яскравим і захопливим контентом. З іншого — безліч акаунтів, де подорож слугує лише фоном для реклами косметики чи курсів, без жодного погляду на реальність.
Отже, межа між тревел-блогінгом і журналістикою — це не чітка лінія, а скоріше плавний перехід. Важливо розуміти різницю жанрів: не все, що гарно знято і емоційно подано, — це журналістика. Але й не варто знецінювати роботу блогерів лише через відсутність традиційних журналістських атрибутів.
Майбутнє за гібридними форматами, які поєднують щирість блогерів і професійність журналістів. А головний інструмент у цьому світі — критичне мислення аудиторії, яке допомагає не загубитися у величезному потоці контенту.
Анастасія Цуканова,
студентка 448 групи ЧНУ імені Петра Могили
