У часи повномасштабної війни питання внутрішньо переміщених осіб стоїть досить гостро, що не залишає осторонь студентів Чорноморського національного університету імені Петра Могили.
Пропонуємо розглянути таке питання на прикладі міста Одеси, адже ставлення одеситів до переселенців вражає.
Хотілося б підняти цю тему, адже ставлення одеситів до переселенців вражає.
Насправді, можемо сказати, що відношення одеситів до ВПО, порівнюючи з Західною Україною зокрема, дуже добре. Відсторонення від людини, не розуміючи ситуації, із докором через те, що приїхала з російськомовного регіону – те, що переважно зустрічається там. Натомість в Одесі відчуваються «свої» люди.
На початку війни одесити дуже тепло приймали на вокзалі тих, хто тікав від війни. Вони консультували з потрібних питань, годували одразу з прибуттям, влаштовували розважальну програму для діточок, котрі разом із батьками чекали на потяг, і все це було безкоштовно. Найголовніше, що й досі таке відношення зберіглося. У Львові ж вже відчувалося, що ти нікому там не потрібен і ніхто тобі не допоможе, на жаль.
Дуже тепло стає на душі, коли є розуміння, що ти не один, особливо в такий час. Коли на тебе не дивляться зі зневагою, через незнання якихось українських слів, коли не поводять себе так, ніби ти тут взагалі ніхто, коли не висять таблички на кожній вітрині «Російськомовних не обслуговуємо», добре відчувати себе як вдома.
Тож, внутрішньо переміщеною особою бути складно не лише фізично, а й психологічно. Однак одесити радо приймають усіх у своєму місті.
Марина Мельничук,
Студентка 448з групи ЧНУ імені Петра Могили
