Ми гортаємо стрічку новин — і раптом зупиняємось. Фото: дівчина плаче біля зруйнованого будинку. Підпис: «Вона втратила все». Нас наче хапають за серце. Ми не знаємо її, не читали ще тексту, але вже співпереживаємо. Це не просто інформація — це історія, яка пробуджує емоцію. Така журналістика стала особливо помітною у часи криз, війн і катастроф, коли реальність переповнена трагізмом, а факти часто не витримують конкуренції з почуттями.
Емоційна журналістика — це підхід, у якому головний акцент робиться не на сухій подачі фактів, а на тому, що змушує читача відчувати. Це може бути сльоза на обличчі, крик із відео, цитата, яка рве душу. Такі матеріали можуть викликати емпатію, гнів, страх, надію — і саме через ці емоції вони стають «вірусними», запам’ятовуються, змушують нас діяти. Але тут і виникає питання: чому ми більше віримо історії однієї людини, ніж об’єктивній статистиці? Чому плач на перших шпальтах чіпляє сильніше, ніж таблиця з фактами?
Ресурс – https://surl.li/wgdprt
Журналісти давно зрозуміли силу емоцій. Ще на початку ХХ століття з’явилося поняття «жовта преса» — це такий тип видань, де факти часто підмінювалися гучними заголовками, скандалами й людськими трагедіями. Це не про достовірність — це про те, щоб зачепити. І хоча сучасна журналістика стала більш різноманітною та професійною, елементи «жовтої» емоційності все ще залишаються — просто в нових формах.
Чому ж емоції сильніші за факти? Людський мозок еволюційно влаштований так, щоби швидше реагувати на емоційні стимули, ніж на суху інформацію. Ми запам’ятовуємо не цифри, а почуття, які з ними пов’язані. Саме тому новини, що викликають емоційний резонанс — сльози, гнів, страх або співчуття — впливають на нас глибше, ніж будь-які статистичні звіти. Коли ми читаємо історію однієї людини, яка постраждала, наприклад, від воєнних дій, нам легше співпереживати їй, ніж усвідомити масштаб катастрофи через цифру “тисячі загиблих”.
Це називається “ефект ідентифікації” — психологічне явище, коли ми легше відгукуємось на персоналізовану історію, ніж на абстрактні дані. Одне обличчя, одна емоція — і наш мозок вже створює емоційний зв’язок. Це працює навіть тоді, коли факти ще не прочитані повністю або й узагалі невідомі.
Також важливо пам’ятати про феномен “емоційного зараження” — коли емоції з медіа передаються глядачам і читачам. Якщо новина побудована драматично, із наголосом на людському горі, вона може буквально “заразити” глядача цим станом. І тут уже не йдеться про раціональний аналіз — ми просто відчуваємо те, що бачимо.
Усе це не випадково — такі техніки активно використовуються у форматах телевізійних репортажів, документалістики та навіть у заголовках онлайн-ЗМІ. Вони тримають нас у напрузі, змушують повертатися до стрічки, читати далі. Бо поки ми відчуваємо, ми залучені. А поки ми залучені — ми лишаємось у полі впливу медіа.
Емоційна журналістика не завжди є маніпуляцією або негативним явищем. Коли медіа використовують емоції для привернення уваги до важливих соціальних питань або для заклику до дії, це може мати велике значення. Наприклад, новини, які висвітлюють наслідки природних катастроф, можуть не лише розповісти про події, але й спонукати людей допомагати постраждалим.
Ресурс – https://surl.li/nmvmyv
Класичним прикладом є висвітлення гуманітарних криз, таких як війни або біженці, де емоційні матеріали іноді є найбільш ефективним способом привернення уваги міжнародної спільноти до трагедій. Відомі історії з фотографіями дітей, що страждають від голоду чи війни, змушують людей діяти: збирати кошти, надавати допомогу, організовувати волонтерські рухи.
Емоційна журналістика може працювати на користь і тоді, коли вона націлена на боротьбу з несправедливістю, дискримінацією чи корупцією. У таких випадках акцент на особистих історіях і долях людей може допомогти донести до широкої аудиторії важливі соціальні проблеми. Можна згадати, наприклад, роль журналістів у розслідуванні корупційних схем, де емоційний аспект підсилює сигнал про необхідність змін.
Такі приклади доводять, що емоційна складова не завжди є маніпуляцією. Вона може стати потужним інструментом для викриття несправедливості, підвищення соціальної відповідальності та мобілізації громадської думки на вирішення гострих проблем.
Але на цьому не все: попри позитивні аспекти, емоційна журналістика має й темну сторону, коли її використовують для маніпуляції.
На жаль, не завжди емоційний контент медіа має на меті благородні цілі. Часто емоції використовуються для маніпулювання громадською думкою або підвищення рейтингів новин за рахунок сенсаційного контенту. Маніпуляція може бути дуже тонкою, особливо коли медіа створюють певний емоційний наратив, щоб вплинути на сприйняття важливих подій. Це може включати використання неперевірених фактів, викривлення контексту або навіть підбір односторонніх свідчень, що викликають сильну емоційну реакцію.
Ресурс – https://surli.cc/afmhxr
До прикладу, розголошення драматичних історій, що стосуються конфліктів або трагедій, може бути використано для того, щоб спричинити хвилю ненависті чи страху до певних груп людей або країн. Це може бути зумовлено політичними чи економічними інтересами, коли медіа навмисно посилюють негативні емоції, щоб вплинути на політичні рішення або громадські настрої.
Особливо небезпечним є використання маніпуляцій в ситуаціях, коли аудиторія вже емоційно вразлива, наприклад, під час кризових подій або на тлі політичних конфліктів. У таких умовах медіа можуть експлуатувати почуття страху, гніву чи розчарування, щоб ще більше розпалити конфлікти або посилити поляризацію суспільства.
Погіршення довіри до медіа часто пов’язане саме з таким використанням емоцій, коли реальні факти відходять на другий план, а на перший виходять маніпуляції та драматизація подій. Цей процес має довгострокові наслідки для соціальних і політичних процесів, оскільки він веде до зниження критичного мислення серед громадян і розвитку соціальних упереджень.
Не можна заперечувати, що емоції є важливою складовою сучасної журналістики. Однак важливо пам’ятати, що емоційний контент не завжди є синонімом правди. Існує чітка межа між емоцією, яка призначена для привернення уваги та впливу на глядачів на користь певної справи, і маніпуляцією, що має на меті спотворення дійсності.
Сьогоднішній медіапейзаж потребує балансу між емоційним впливом та журналістською об’єктивністю. Тому, як читачі, ми повинні бути готові до критичного сприйняття медіа-контенту, зокрема новин, і завжди ставити під сумнів те, що здається нам емоційно зарядженим, аби не потрапити в пастку маніпуляцій.
Лілія Змієвська,
Студентка 448 групи ЧНУ імені Петра Могили
