Переживши війну в Донецьку, Олена знайшла нове життя в іншому місті: інтерв’ю із ВПО
Іноді життя перевертається з ніг на голову в один момент. І здається, що все, що ти мав раніше, стає зовсім іншим. Так сталося з Оленою, яка разом зі своєю родиною переїхала з Донецька до Одеси ще у 2014 році під час російсько-української війни.
У цьому інтерв’ю Олена поділиться своєю історією – про роботу, життя, коло оточення, цінності та здобутки, отримані у часи війни.
– Доброго дня, розкажіть, будь ласка, як Ви стали внутрішньо переміщеною особою?
– Доброго дня. Наша сім’я опинилась у такій ситуації через російсько-українську війну. Ми мешкали в Донецьку, де наші діти ходили до школи, ми працювали, але коли конфлікт загострився, стало небезпечно жити та працювати. Нам довелося залишити свій рідний дім та переїхати до Одеси.
– Як Ви перенесли переїзд та адаптацію до нового місця проживання?
– Було дуже важко переїхати, адже ми залишали свій рідний дім та знайомі обличчя. Але ми були вимушені зробити це, щоб захистити своє життя та життя своїх дітей. В Одесі нам допомогли знайти притулок та роботу. Адаптація була важкою, але ми доклали всіх зусиль, щоб створити нове життя та надію на майбутнє.
– З яким труднощами зіштовхнулися?
– Основними труднощами були, звичайно, втрата дому та рідних місць, з якими ми були пов’язані. Також було дуже важко покидати знайоме оточення та переїжджати в невідоме місто, де немає знайомих людей. Під час переїзду ми мали дуже мало часу на підготовку та пакування речей, тому деякі з них були залишені в Донецьку. На жаль, ми також втратили зв’язок з деякими родичами та друзями, які залишилися на тимчасово окупованих територіях.
– Чи складно було адаптуватися в новому місті?
– Адаптація до нового місця проживання була складною. Усе навколо було новим та незнайомим, ми не могли знайти роботу відразу, адже наші документи були залишені в Донецьку та їх довелося відновлювати. Ми також стикалися з певними труднощами у спілкуванні. Проте ми намагалися адаптуватися до нових умов та знайти нових друзів. Життя в Одесі виявилося не таким важким, як ми очікували, тут дуже гостинні та відкриті люди. З часом нам вдалося знайти роботу та створити нову сімейну атмосферу.
– Яким чином ви забезпечували собі існування в новому місті?
– Після переїзду ми шукали нову роботу, а чоловік займався різними ремонтними роботами, щоб заробити гроші. На початку було досить важко знайти стабільне джерело доходу, але ми поступово влаштувалися на роботу і стали заробляти достатньо для забезпечення мінімальних потреб нашої родини.
– Які особливості життя в Одесі порівняно з Донецьком?
– В Одесі все було зовсім інакше, ніж у Донецьку. Культурні та історичні особливості міста були цікаві, але насамперед нам дуже подобалась атмосфера спокою та безпеки до 2022 року, коли війна прийшла на решту території України. У Донецьку ми постійно жили під загрозою обстрілів та бойових дій, а в Одесі багато років до цього було спокійніше та безпечніше.
– Як ви оцінюєте підтримку, яку ви отримали від влади та громадських організацій?
– На жаль, ми не отримували достатньої підтримки від влади та громадських організацій. Хоча деякі з них нам допомагали з пошуком роботи та знайомством з новими людьми, ми більшість часу протягом першого року життя в Одесі мусили розраховувати тільки на свої сили.
– Чи бачите своє майбутнє в Україні?
– Ми дуже любимо Україну і хочемо жити тут далі.
– Як Ви думаєте, яким є ставлення одеситів до внутрішньо переміщених осіб?
– Я б не сказала, що ставлення відразливе, але деякі люди, зокрема на роботі, досить скептично ставляться до того, що ми з Донецька. Вони часто ставлять питання про війну, про те, чи знаємо місцевих окупантів. Це дещо обтяжує наше спілкування, але ми стараємося не звертати на це увагу і просто доводити свою гідність своїми діями і результатами роботи.
– Чим ви займались до війни і як змінився рід занять під час війни?
– Я працювала в сфері косметології. А під час війни, коли ми переїхали до Одеси, я змінила свою професію і стала працювати в місцевому супермаркеті.
– Які цінності ви цінуєте найбільше і як вони змінились під час війни?
– Для мене найбільш важливі цінності – сім’я, здоров’я та свобода. Під час війни я зрозуміла, наскільки важливо бути разом з рідними та бути здоровим, і наскільки важливо мати свободу та право на вибір.
– Як змінився ваш світогляд після початку війни?
– Під час війни я здобула більше віри в себе та свої можливості, стала сильнішою та більш незалежною. Я також зрозуміла, що людина може бути дуже вразливою, але разом ми можемо долати будь-які перешкоди.
– Як ви ставитеся до можливості повернутися до Донецька, якщо війна закінчиться?
– Наша родина, як і багато інших, втратила все, що мала в Донецьку. Ми не маємо жодних ресурсів, щоб відновити своє житло та забезпечення для життя. Тому, навіть якщо війна закінчиться, повернення в Донецьк буде вкрай складним. Але ми все одно мріємо про мир та стабільність в нашій країні, і сподіваємося, що наші діти зможуть повернутися до свого рідного міста в майбутньому.
– Дякуємо вам за цікаве інтерв’ю і бажаємо вам та вашій сім’ї міцного здоров’я та натхнення у подальшому житті.
– Дякуємо вам за запитання та інтерес до нашої історії. Бажаємо всього найкращого і ми сподіваємося, що наша історія допоможе зрозуміти труднощі, з якими стикаються внутрішньо переміщені особи в Україні.
Марина Мельничук,
студентка 448 групи
