Один із найвидатніших філософів, цілителів та лікарів Давньої Греції Гіппократ стверджував: «Медицина по істині є найшляхетніша з усіх мистецтв». З давніх часів і до сьогодні медицина є тією цариною, яка вже давно не рахується просто сферою життя, вона є мистецтвом допомоги людям. У житті кожного з нас медицина відіграє важливу роль, ми зустрічаємося з різними її віхами майже кожного дня, проте найважливіше місце вона посідає в житті тих людей, для кого вона є не просто словом, а фахом, покликанням, а іноді і всім життям.
Справжні супер герої сучасного світу – це ті люди, які своїми знаннями та вміннями здатні не лише рятувати людей, але й наважитись пройти цей нелегкий шлях навчання. Ні для кого не секрет, що медична сфера – одна з найважчих для навчання і не всім вдається пройти цей шлях до кінця. Саме на цю тему сьогодні ми поспілкувалися з Анною Труш – дівчиною, яка на власному прикладі довела, що бути закоханою у свою професію – це вже є першим вагомим кроком до успіху.
Пані Анна – операційна медсестра Державної установи «Iнститут очних хвороб i тканинної терапiї iмені В. П. Фiлатова Національної академiї медичних наук України». Інститут є одним з провідних офтальмологічних центрів Європи та головним в Україні з проблеми офтальмології і тканинної терапії, проводить велику роботу щодо координації наукових досліджень з офтальмології. На сьогоднішній день дівчина є перспективною працівницею в анастезійній сфері та в подальшому планує поєднати свій профільний фах саме з цією галуззю, проте професійний шлях пані Анни не завжди був таким однозначним, чим вона і поділилася сьогодні з нами.
Вибір медичної сфери для Анни був не очевидним з юних років, адже, з її слів, вона взагалі не бачила себе в медицині. Після довгих розмов та порад бабусі, дівчина вирішила, що рятувати життя людей та бути причетною до цієї сфери – це саме те, чого бажає її серце. Проте варто зауважити, що обирати було між чим. З дитячих років наша героїня не могла відірвати руку від пензля, ще досі у неї зберігаються невимовно гарні картини, написані власноруч, адже одним з її інтересів було образотворче мистецтво. Дівчина була впевнена, що саме з цим в майбутньому пов’яже своє життя, проте доля мала на неї інші плани.
Довгі роздуми спонукали її до вибору на користь мистецтва, а серце підказувало обирати саме благородну медичну професію і вибір було зроблено. Початком фахового життя для Анни став Кременчуцький медичний фаховий коледж імені В. І. Литвиненка. Саме там вона відчула перші ноти професійного медичного сферу та поринула у навчання.
Сам вступ, як розповідає Анна, був для неї не важким, усі фахові науки давалися їй легко, адже вона завжди ставилася до навчання відповідально. Дівчина підкреслює, що найважчий момент при вступі їй виділити важко, проте зауважує, що дещо важким був перший курс, який був базовим початком вивчення інших дисциплін, проте подальше знайомство з профільними предметами лише додало їй мотивації навчатися далі та слідувати мрії – стати справжнім професіоналом та допомагати людям. Навчання було сповнене цікавого та пізнавального. Дівчина з теплом згадує, як її прийняло чуже місто та які люди зустрілися їй на шляху. Вона зауважує, що виділити найцікавіші моменти навчального процесу не може, адже цікавим для неї було абсолютно все. Неможливо не помітити з яким теплом та іскрою в очах Анна згадує про свої роки навчання, адже саме там вона вкотре впевнилася, що саме медичний фах – це її покликання.
Перша практика та працевлаштування дівчини напряму пов’язане з навчанням, адже саме про практику у першому медичному закладі наша героїня згадує найпершою. Історія, пов’язана з першим пацієнтом на професійному шляху, доторкнеться до серця кожного. Це був онкохворий чоловік, який був на останній стадії хвороби. Дівчина з великим щемом в серці згадує історію про те як на її очах лікарі продовжували життя пацієнтові, проте час не щадить нікого і перший практичний досвід Анни, на жаль, став жорстоким життєвим нагадуванням, що ніхто з нас не вічний, а медична професія – це та сфера, де неможливо оминати події, пов’язані зі смертю та попри все потрібно вміти поєднувати професіоналізм з людським фактором.
Коли дівчина розповідала про початок свого професійного шляху, здавалося, що наша героїня – одна з найбільш цілеспрямованих дівчат у світі. У розповіді неодноразово лунали слова, що досягає вершин лише той, хто намагається, падає, вчиться на своїх помилках, проте встає та намагається знову. Анна виділяє, що на початку професійного шляху варто очікувати того, що трапляється зі всіма – це потреба досвіду. Героїня стверджує, що відсутність досвіду може перебільшити лише присутність великого бажання працювати. Якщо на початку ви проявите своє бажання працювати та зробите трошки більше, аніж інші, ви неодмінно знайдете своє місце під сонцем.
Дівчина у свої юні роки вже пропрацювала в різних медичних закладах, як державних, так і приватних. Коли вона досягла керівної посади в приватній медичній лабораторії, вона зрозуміла, що вона хоче більшого. Вона хоча практики, вона хоче працювати там, де розвиток йде пліч-о-пліч з кар’єрними сходами. І вже після початку повномасштабного вторгнення та адаптації до нових умов життя, дівчина вирішила шукати нову роботу. Бажання працювати було таким самим, як і бажання допомагати людям, тому Анна швидко зорієнтувалася з вибором майбутньої посади.
До Iнституту очних хвороб i тканинної терапiї iмені В. П. Фiлатова наша героїня потрапила саме завдяки своєму бажанню працювати, адже історія ніби з фільму – одного сонячного дня вона прогулювалася з подружками вулицею біля лікарні та вирішила випробувати свою вдачу. Анна просто зайшла та запитала чи немає потреби у лікарні працівника за її спеціальністю і дівчині запропонували роботу в дитячому відділенні лікарні, на що остання звичайно погодилася. Наша героїня запевняє, що працювати з дітками їй з самого початку було незвично, проте зараз, на восьмому місяці роботи, Анна дякує долі, що звела її саме з дитячим відділенням. Дівчина із захватом ділиться милими історіями про своїх зовсім юних пацієнтів та з великою любов’ю розповідає про кожного з них.
Робота з дітьми це не те, чим обмежується компетенція Анни як операційної медсестри, адже з початку роботи вона активно допомагає пацієнтам старшого віку. Йдеться саме про наших військових та людей, які постраждали внаслідок воєнних дій. Iнститут очних хвороб i тканинної терапiї протягом всього повномасштабного вторгнення є активним осередком допомоги для всіх, кого зачепила війна. Люди, які втратили або пошкодили зір, звертаються за допомогою саме до міста Одеси, адже тут відносно спокійно та можна отримати якісну допомогу. За словами нашої героїні, воєнні дії зачепили багато людей різного віку і вона зі своїми колегами завжди готові прийти на допомогу за фахом і на волонтерській основі.
Торкаючись теми війни в Україні, Анна багато розповідає про те, що дуже пишається тим як зараз функціонує медична сфера в нашій країні. Дівчина підкреслює, що навіть за таких умов медицина не стоїть на місці та прогресує, адже ті практичні випадки, які виникають внаслідок всім нам відомих подій змушують лікарів вдосконалювати свої здібності щодня. Відмінності роботи в «особливих» умовах медичних працівників, як зазначає дівчина, полягають лише в тому, щоб якісно та водночас оперативно надавати допомогу тим, хто її потребує. «В наш час, коли медицина це буквально про спасіння людей, тому те, що зараз ми часто чуємо про активне скорочення працівників медичної сфери каже лише про те, що держава недооцінює роль «лікарні» у воєнний час і це неприпустимо» – каже Анна.
Дійсно, у той час, коли в нашій країні люди помирають щодня, ми надто часто чуємо про «переповнення кадрами» у медичній сфері. Варто врахувати те, що в умовах воєнного стану українська медицина повільно, проте розвивається як і кожна сфера нашого життя. На питання про те, щоб б Анна можливо змінила у розвитку нашої медицини, дівчина відповіла однозначно – навчати підростаюче покоління медиків більш поглиблено в основи воєнної медицини. Зараз ми проживаємо нелегкі часи, проте ніхто не дає гарантію, що це закінчиться завтра чи найближчим часом, зауважує дівчина, тому молоде покоління повинно не розбирати формули давно застарілих препаратів, а розвивати свої практичні вміння в контексті воєнної медицини.
Загалом, оцінюючи стан медицини в Україні на сьогодні, пані Анна зауважує, що в тих умовах, в яких вимушена зараз працювати наша медицина, вона робить це достойно. Усі, хто потребує допомоги, отримує її в достатньому розмірі, охочі отримати додаткову освіту чи вміння, отримують це, медичні заклади намагаються повноцінно розвиватися та організовувати освітні програми. «Це говорить лише про одне – ми адаптувалися та готові працювати на перемогу», – стверджує наша героїня.
Ми поцікавилися в Анни щодо того, що вона порадить майбутнім медикам на початку їх професійного шляху, і вона поділилася безцінною порадою: «Робіть те, чого ви боїтеся і йдіть туди, куди вам кажуть, що зарано. Саме там ви здобудете безцінні практичні вміння та станете цінним спеціалістом у майбутньому. Усім було важко на початку, але той, хто досягнув успіху, отримав від процесу не лише знання, але й задоволення»!
Поліна Бородій
Студентка 348з групи
