Сьогодні у суспільному дискурсі точиться багато розмов щодо реалізації медичної реформи, яка стартувала з січня 2018 року[i]. Однак, результати соціологічного дослідження проведеного GfK Ukraine в липні-вересні 2017 року продемонстрували, що 30 % українців ще нічого взагалі не чули про медичну реформу, а це – третина всього населення України[ii].
Зважаючи на те, що першим етапом стане реформування найнижчої ланки медичних установ, а саме – Центрів первинної медико-санітарної допомого (далі – ЦПМСД), розуміння змін, рівень їх усвідомленості та підтримка саме медичними працівниками нововведень ‑ є запорукою успішної імплементації медичної реформи на місцях. Тому, за підтримки управління Охорони здоров’я Миколаївської міської ради та Медичного інститут ЧНУ ім. Петра Могили, Миколаївським центром соціологічних досліджень (далі – Центр) у листопаді-грудні 2017 р. було проведено опитування серед медичних працівників первинної ланки медичного обслуговування (метод збору інформації – анкетне опитування за місце роботи респондентів; обсяг вибірки – 420 осіб, вибірка репрезентативна за рівнем кваліфікації медичного персоналу; похибка репрезентативності дослідження не перевищує 2,1 %). Це дало змогу виявити рівень поінформованості респондентів та джерела інформації про реформи, що відбуваються у сфері охорони здоров’я, рівень підтримки інновацій, що пропонує медична реформа та оцінка її можливих наслідків.
У результаті дослідження було виявлено, що рівень поінформованості медичного персоналу щодо реформ, які відбуваються у сфері охорони здоров’я дуже низький. Відтак, на питання «Чи достатньо Ви поінформовані про реформи, що відбуваються у сфері охорони здоров’я?» лише 17,7 % відповіли, що «так, достатньо», 77,4 % – «хотілось би знати більше», 3,6 % ‑ «зовсім нічого не знаю». Таким чином, більшість респондентів розуміє про зміни, які відбуваються, але водночас, стан поінформованості про реформування серед представлених категорій досить низький.
Основними джерелами інформації про зміни у галузі для медичних працівників є «телебачення» (24,8 %), «інформація з установ, в якій працюють респонденти» (19 %) та «мережа Інтернет» (17,7 %). Дещо менше інформації отримують з таких джерел як «Інформація від колег та знайомих» (13,9 %), «преса, радіо» (10,7 %), «офіційний веб-сайт та періодичні друковані видання МОЗ України» (5,9 %). Показник «не отримую інформації» складає 0,1 %. Можна побачити, що джерела інформації досить різноманітні, проте інформація саме з офіційних джерел не є пріоритетною.
До найпопулярніших заходів щодо поширення інформації про медичну реформу серед працівників, які використовувались за місцем їх роботи це: «Збори трудового колективу» (26,3 %), «Розповсюдження буклетів, інформаційних матеріалів, плакатів» (18,5 %), «Ознайомлення з офіційними документами, законодавчими актами на офіційному сайті МОЗУ» (16,6 %). Дещо менші показники отримали – «Листи, розпорядження, директиви МОЗУ, Обласного управління охорони здоров’я, Управління охорони здоров’я міської Ради» (12,2 %), «Професійні тренінги, курси підвищення кваліфікації» (11,9 %). До найменш популярних заходів можна віднести – «Круглі столи, конференції» (7,1 %).
Отже, заходи поширення інформації досить широкі. Однак, незважаючи на цей факт, на питання «Чи потребуєте Ви додаткового роз’яснення щодо проведення реформи в галузі охорони здоров’я?» 71,5 % респондентів відповіли, що «потребують додаткового роз’яснення». Тому, можна припустити, що такі заходи носять інформативний, а не роз’яснювальний характер.
Також у ході дослідження було з’ясовано рівень підтримки інновацій, що пропонує запровадження медичної реформи. Найбільшу підтримку в обох досліджуваних категоріях отримали «введення безоплатних послуг (аналізи, дослідження, ліки)» (77,8 %), «відновлення медичних послуг у сільській місцевості» (80,7 %), «покриття державою медичних гарантій» (74,8 %). Так інновації як «реструктуризація та реорганізація медичних закладів» (49,7 %), «звернення до вузького спеціаліста тільки за направленням сімейного лікаря» (50 %), «запровадження телемедицини (оперативне консультування у вузьких спеціалістів)» (52,3 %), «перепідготовка фельдшерів та лікарів швидкої, поява нових спеціалістів-парамедиків» (65,9 %) не підтримали майже половина та більше респондентів. Неоднозначне ставлення зафіксовано до таких інновацій як «відмова від тарифних сіток та вільне формування ринку зарплат» (20 %), «створення НСЗУ (Національна служба здоров’я України» (30,6 %).
Зазвичай зміни несуть за собою і нові наслідки. Сьогодні серед перших наслідків медичної реформи, фахівці вбачають: «скорочення медичних працівників» (16,7 %), «відтік спеціалістів за кордон» (15,4 %), «скорочення медичних закладів» (15 %), «нездатність місцевої влади ефективно реалізовувати великі кошти» (10,3 %). При цьому, такі наслідки як «перепідготовка фахівців» та «підвищення конкурентоспроможності серед працівників», які відповідають завданням самої реформи, отримали 10,3 % та 8,9 % відповідно. З-поміж інших варіантів відповідей, деякі респонденти висловили думку, що першими наслідками медичної реформи стануть: «збільшення занедбаних випадків хвороб і смертності», «недоступність медичної допомого для старих та тяжкохворих осіб», «повний безлад у системі охорони здоров’я, спричинений відтоком кадрів, за відсутністю системного підходу до реформування», «велику кількість пацієнтів під дверима лікарів, скарги і відмова візитів додому», «зниження рівня медичної допомоги та підготовки медичних працівників», «недоступність медичних послуг».
Отже, результати соціологічного дослідження продемонстрували низький рівень обізнаності медичних працівників у сфері реформування. А відтак, незнання конкретних механізмів реалізації реформи призводить до нерозуміння самих процесів, а отже і до відсутності діалогу між медичним працівником та пацієнтом, що унеможливлює ефективну імплементацію медичної реформи на регіональному рівні. Тому, обговорення результатів дослідження сприяє більш глибокому розумінню характеру та детермінант процесу реформування вітчизняної медицини, розробки практичних рекомендації щодо оптимізації процесу впровадження законодавчих ініціатив.
Миколаївський центр соціологічних досліджень
Чорноморського національного університету імені Петра Могили
