Місцеве самоврядування – це, за Конституцією, найближча до людини влада. Але наскільки близьким воно стає у критичні моменти? У Миколаєві, де війна не на екрані, а зовсім поруч, особливого значення набуває здатність влади реагувати на виклики та пояснювати свої рішення громаді. Ця стаття пропонує огляд реальних ситуацій, медійних кейсів і аналітики – як регіональні медіа працюють на межі між інформуванням, контролем і суспільною довірою.
Періоди суспільної турбулентності, зокрема війна, змінюють не лише функції місцевої влади, а й характер її взаємодії з громадою. Від ухвалених на місцях рішень залежить не лише побут людей, а й відчуття захищеності, доступ до базових потреб, оперативність реагування на виклики. У таких умовах підвищується попит на публічну відповідальність влади – як у діях, так і в поясненнях.
Саме в моменти кризи комунікація між владою та жителями стає індикатором ефективності місцевого самоврядування. Чи є вона відкритою? Чи не зводиться до односторонніх оголошень? Чи готові посадовці відповідати на незручні запитання? Чи вдається журналістам дістатися до першоджерел, перевірити інформацію, пояснити її для громади?
Особливе значення у таких обставинах має регіональна журналістика. Вона знаходиться найближче до місцевих проблем, володіє контекстом і здатна першою повідомити про суспільно важливі зміни. Водночас вона змушена працювати в умовах інформаційних обмежень, фізичної небезпеки, психологічного тиску та постійного дефіциту ресурсів.
У сучасному цифровому середовищі ця роль ускладнюється: потік інформації є надлишковим, довіра до джерел – нестабільна, а реальність – багатошарова. І саме тут виникає потреба у фаховому, зваженому журналістському аналізі з розумінням місцевого контексту, правових рамок і соціальних очікувань. Від того, як функціонують регіональні ЗМІ, залежить не лише інформованість населення, а й здатність громади впливати на управлінські процеси.
У Миколаєві комунікація влади з громадянами відбувається через поєднання офіційних сайтів, сторінок у соцмережах і каналів у месенджерах. Найактивнішим комунікатором є міський голова Олександр Сєнкевич, який регулярно публікує інформацію у Telegram, дає розгорнуті відповіді на запитання мешканців у коментарях та проводить прямі ефіри.
Telegram-канал міської ради та профільних департаментів містить оперативну інформацію про обстріли, роботу комунальних служб, освітній процес та інше. Офіційний сайт ради слугує архівом документів і рішень, але його часто оминають через складність навігації та нестачу пояснень.
Реакція громади свідчить про довіру до таких каналів, за умови, що інформація з’являється вчасно, стисло і зрозуміло. У коментарях до дописів чиновників жителі часто залишають уточнення, скарги, подяки і розраховують на відповідь. У цьому форматі сторінки посадовців перетворюються на своєрідні форуми громадської участі, які частково компенсують відсутність повноцінних громадських слухань або публічних звітів.
Проте ефективність такої комунікації знижується через низку системних проблем. Однією з проблем є недостатня прозорість у темах, що потребують пояснення: бюджетні рішення, кадрові призначення, розподіл гуманітарної допомоги. Часто ці питання висвітлюються побіжно або лише після резонансу в медіа. Зростають і ризики цифрової безпеки: у 2024 році на тлі кібератак міський голова заборонив чиновникам використовувати Telegram у службових цілях. Це підкреслює вразливість каналів, через які поширюється критично важлива інформація.
Окремо варто згадати про замовчування або відкладене висвітлення окремих тем, особливо тих, що стосуються відповідальності влади, провальних рішень чи конфліктів інтересів. У таких випадках саме незалежна журналістика, з перевіркою фактів, запитами на публічну інформацію, коментарями експертів, виконує функцію контролю і публічного тиску. Її присутність – це нагадування, що публічність і звітність влади не можуть бути вибірковими.
Журналістика, яка працює з темами місцевого самоврядування, не лише фіксує рішення влади, а й реагує на конфлікти, пояснює процеси, структурує позиції.
Показовими є кейси, в яких журналіст не лише повідомляє про подію, а й реагує на інформаційний імпульс, що вже циркулює у публічному просторі. Проте трансформуючи його у збалансований, перевірений і суспільно значущий матеріал. Одним із таких прикладів стала новина, підготовлена після появи в Instagram звернення миколаївської підприємиці, яка в емоційній формі заявила про нібито несправедливу спробу демонтажу вивіски її магазину.
Журналістський матеріал не зупинився на ретрансляції скарги. Було перевірено обставини, отримано коментарі з боку департаменту архітектури, наведено чинні норми благоустрою, а також зазначено загальні правила розміщення зовнішньої реклами в центральній частині міста. Тобто багатошарова подача перетворила публікацію на не просто репортаж, а журналістське втручання в упереджене сприйняття, яке вже формувалося в соцмережах.
Іншим кейсом є міжнародна конференція «Миколаїв – місто на хвилі», яку висвітлювали у форматі оновлюваної новини. Подія тривала з ранку до вечора, охоплюючи виступи міського голови, обговорення проєктів відновлення, розвитку, співпрацю з данськими і іншими міжнародними партнерами. Завдяки хронологічному формату новина дозволяє не нагромаджувати основну стрічку новин, а виносити окремими новинами лише надважливі теми.
Водночас це вимагає повної залученості журналіста: оперативно фотографувати, знімати відео, брати коментарі у посадовців і водночас створювати матеріал у режимі реального часу. Усе це в межах однієї публікації, яка постійно оновлюється. Скоординована робота редакційної команди, вміння діяти злагоджено й швидко ухвалювати рішення в потоці подій – це базова умова якісного висвітлення діяльності місцевого самоврядування у регіональному онлайн-медіа. Такий досвід чітко показує: журналіст сьогодні – це не лише автор тексту, а багатофункціональний учасник процесу, який фіксує події, структурує їх і формує публічну картину дня.
Кожен із цих матеріалів по-своєму демонструє, що регіональна журналістика не замикається у просторі офіційних подій чи декларацій. Вона реагує на інформаційні подразники, балансує між джерелами, виконує функцію посередництва й регулювання. І найважливіше – створює публічне середовище, в якому влада не може залишатися поза поясненням.
Повномасштабна війна суттєво змінила умови роботи регіональних журналістів, посиливши їхню відповідальність та одночасно обмеживши доступ до інформації. Частина управлінських процесів перейшла у «закритий режим» – без анонсів, коментарів чи доступу до першоджерел. Натомість офіційні позиції дедалі частіше подаються у форматі заяв, дописів або відеозвернень, без можливості для зворотного зв’язку. У таких умовах журналіст перетворюється на багатофункціонального учасника публічного процесу: він не лише повідомляє, а фіксує, структурує, перетворює інформацію у зрозумілий для громади контекст.
На цьому тлі особливого значення набуває питання впливу медіа на громадську думку. За соціологічним дослідженням ГО «Детектор медіа», 35,3% респондентів визнали, що медіа впливають на їхню політичну позицію та соціальну поведінку. У контексті Миколаєва це підтверджується результатами муніципального опитування IRI: лише 35% жителів схвалюють роботу міської ради, а 36% – діяльність мера. При цьому сам очільник міста прямо вказував на вплив місцевих ЗМІ як фактор, що «формує негативні настрої» у громаді. Така реакція лише підкреслює реальну силу регіональної журналістики – здатність не лише інформувати, а й змінювати акценти у сприйнятті рішень, які приймає влада. В умовах війни це стає не просто інформаційною функцією, а важелем, що може як посилити довіру до місцевої влади, так і активізувати суспільне невдоволення.
У воєнний час регіональна журналістика відіграє ключову роль у забезпеченні прозорості й підзвітності місцевої влади. Досвід Миколаєва показує, що саме медіа стають простором, де влада має пояснювати свої дії, а громада – отримувати відповіді. Незважаючи на обмежений доступ до джерел і тиск зовнішніх обставин, журналісти продовжують виконувати функцію посередництва, контролю й аналізу. Їхня робота формує публічний простір, у якому влада не може залишатися без пояснень, а рішення – без суспільної оцінки.
Світлана Стріла,
студентка 448 групи ЧНУ імені Петра Могили
