Більшість людей, особливо чоловіки, думають, що «Фемінізм» – це про жіночу свободу, про рівність. Проте, насправді, чимало людей помилково сприймають фемінізм як ініціативу жінок, незадоволених патріархальною системою, не заглиблюючись у його історичне та соціальне підґрунтя.
Насправді фемінізм – це громадський рух, спрямований на подолання дискримінації за статевою ознакою та забезпечення однакових прав та можливостей для всіх, незалежно від гендеру. Він не протиставляє жінок чоловікам, а виступає за справедливість, рівний доступ до ресурсів, повагу до особистості та свободу вибору. Фемінізм став каталізатором змін у багатьох областях: освіті, політиці, медіа, трудовій діяльності, сімейному житті.
Найбільш поширена класифікація фемінізму – це періоди поступового привернення уваги до окремих аспектів боротьби за права жінок, зокрема, у так званих західних країнах. Зазвичай, дослідниці відзначають про три хвилі фемінізму.
Перша хвиля фемінізму: початковий етап феміністичного руху, який охоплює період з кінця XVIII століття до початку XX століття. Основним фокусом цієї хвилі була боротьба жінок за юридичну рівність із чоловіками, насамперед — за право голосу, освіту, володіння майном і право на працю.
Друга хвиля фемінізму (або ж сучасний феміністичний напрям) характеризується більшою розрізненістю, різноманітністю, неузгодженістю щодо деяких питань усередині руху (ніж у 19 ст.).
Третя хвиля фемінізму теж закріпила виклик дуальностям понять стать, гендер, сексуальність. Ідеї інтерсекційності (intersectionality), екофемінізму, трансфемінізму і постмодерного фемінізму набирають поширення. Популярними стають транснаціональні форми протесту, такі як «Хода хвойд» (Slut Walk) як виклик культурі зґвалтування та явищу «звинувачення жертви».
Тож навіщо потрібен фемінізм у журналістиці? Я, як автор цієї статті вивчила цю тему, і можу чітко дати відповідь на подане запитання.
У нашому суспільстві журналістика виконує не лише інформаційну функцію, а й формує суспільну свідомість, цінності та уявлення про соціальні ролі. Саме тому фемінізм у журналістиці є необхідним як інструмент критичного аналізу гендерних уявлень, а також засобом для подолання дискримінаційних практик у медіапросторі.
Феміністичний підхід дозволяє виявити і проаналізувати приховані гендерні упередження, які транслюються крізь новини, рекламу, телепрограми, кіно та інші формати. Жінки в медіа досі нерідко зображуються через стереотипи: як об’єкти емоційного тла, домогосподарки або прикраси для кадру, а не як активні суб’єкти громадського життя. Такі образи формують викривлене сприйняття жіночої ролі та підсилюють патріархальні структури.
Крім того, сам медіасектор вирізняється гендерною нерівністю: жінки-журналістки рідше обіймають керівні посади, частіше стикаються з дискримінацією та сексизмом, як у редакціях, так і під час виконання професійних обов’язків. Тому фемінізм у журналістиці не тільки про зміст, але й про зміну умов праці, забезпечення рівного доступу до професії та визнання голосів жінок у публічному просторі.
То чи потрібен фемінізм в Україні?
Фемінізм наявний в українській історії, слід лише її уважніше переглянути. У пострадянському українському соціумі термін фемінізм стає відомим, передусім, завдяки дослідницям та дослідникам із літературознавчих студій. Зокрема, знаною феміністкою була літературознавиця Соломія Павличко (1958-1999), докторка філологічних наук, професорка Києво-Могилянської академії. У 1992 році вона започаткувала видавництво «Основи», у якому після її загибелі вийшла праця із відповідною назвою «Фемінізм» (2002).
Фемінізм як організований жіночий рух, ідеологія і культурна традиція постав в Україні у 80-х роках 19 століття. Першою жіночою організацією вважається «Товариство руських женщин», засноване у 1884 році в Станіславі (нині Івано-Франківськ) письменницею і феміністкою Наталею Кобринською (1855-1920). У 1887 році вийшов перший жіночий альманах «Перший вінок», виданий Кобринською разом із Оленою Пчілкою. У серії «Жіноча бібліотека» Кобринська видавала твори для жінок, написані жінками.
Досі в Україні залишаються на часі питання трудових прав жінок, доступу до ресурсів (економічних, владних), можливості дівчат навчатися на рівних із хлопцями в усіх закладах освіти, протидії та боротьби із гендерно-обумовленим насильством тощо – це все свідчить, що фемінізм Україні таки необхідний!
Звідти можна виділити одне запитання, а як саме фемінізм впливає на чоловіка? Чи потрібен фемінізм чоловікові?
Патріархальна модель, яка століттями формувала уявлення про «норму», обмежує не тільки жінок, але й самих чоловіків. Вона диктує їм, якими вони «повинні» бути: сильними, незворушними, завжди успішними, непохитними лідерами. Суспільні очікування від чоловіків часто не дають простору для прояву емоцій, вразливості чи альтернативного способу життя, який не вписується у шаблон «традиційного чоловіка».
Фемінізм дає змогу переглянути ці норми. Він не закликає чоловіків відмовлятися від своєї ідентичності, а навпаки — відкриває можливість вільно її формувати, не зважаючи на тиск стереотипів. Підтримка фемінізму — це не втрата привілеїв, а шлях до суспільства, де кожна людина має змогу бути собою.
Крім того, участь чоловіків у феміністичному русі — це прояв солідарності, заснованої на принципах справедливості. Адже права і свободи — це не нульова сума: надання прав одним не означає їх відбирання в інших. Чоловіки, які підтримують рівність, стають союзниками змін — і це набагато важливіше, ніж залишатися осторонь.
Отже, фемінізм — це не лише про жінок. Це про гідність і свободу вибору для кожного. І саме тому він потрібен і чоловікам.
Тож, згідно з всього, роблю висновок, що фемінізм у журналістиці має не просто право на існування — він є необхідністю у сучасному демократичному суспільстві. Завдяки феміністичному підходу медіа можуть позбутися гендерних стереотипів, змінити дискурс навколо ролі жінок та чоловіків, показувати різноманітність досвідів і точок зору. Журналістика формує суспільну думку, тому відповідальне ставлення до зображення жінок у ЗМІ має велике значення для побудови рівноправного інформаційного простору.
Щодо української сім’ї — фемінізм тут теж не є загрозою традиційним цінностям, як це часто намагаються подати, а навпаки — засобом для створення партнерських, поважних стосунків, де кожен має право на власну думку, розвиток, свободу вибору і справедливий розподіл обов’язків. Це шлях до здорової комунікації в родині, у якій немає місця пригніченню чи дискримінації за статевою ознакою.
Отже, фемінізм має сенс і в журналістиці, і в українській сім’ї — як інструмент рівності, справедливості та гідного життя для кожного.
Діана Воронова,
Студентка 448 групи ЧНУ імені Петра Могили
