Дорога з дому, або Як одесити рятуються від війни

Марина Артем’єва до війни була успішним одеським фотографом, що спеціалізувалася на фотозйомках для новонароджених. За її акаунтом в Інстаграм стежать понад шість тисяч користувачів, а роботи збирають сотні схвальних відгуків. Однак після початку війни усе змінилося…

Молдовський кордон одеситка перетнула на початку березня пішим ходом із малою донькою на руках. Їхала зовсім не підготовлена та без плану дій надалі. Уже сьогодні всім радить, аби шукали заздалегідь перевізника, місце, де мають жити і так далі. «Ми прибули близько 6 вечора. Наша машина повернулася до Білгород-Дністровська на ночівлю в готелі (вартість мінімум 500 грн), а я з дитиною та знайомою 1 годину йшли пішки до кордону. Це по-божому! Чим їхати в машині цілодобово», – описала свою історію одеситка.

Увечері охочих пішки перетинати кордон пішки майже не було, натомість черга із авто тягнулася кілька кілометрів. Опинившись на території Молдови, Марина пригадує: «…на кордоні є волонтери, але в нас був ступор. Багато мужиків напали та питали куди їдемо. Незрозумілі машини. Говорять, що баптисти. Я сідала в машину зі сльозами та повним відчаєм. Пощастило, що вони реально волонтери».

У таборі для біженців в Кишиневі, куди приїхала Марина із дочкою, загалом мешкає пів тисячі людей. Буває складно попрати речі або сходити в душ, адже усюди треба довго стояти в черзі, однак така можливість надається. Крім цього, дуже лягають розповіді «новожилів», які приїхали із окупованих українських міст до Кишинева нещодавно.

Щодо житлових умов, то великі кімнати приміщення розділені каркасними стінами без дахів, у кожній такій кімнаті живе до 10 осіб. Не вистачає як звукоізоляції, так і особистого простору. Однак прихисток для біженців – це не 5-ти зірковий готель, і більшість одеситів це розуміють.

У таборі, де живе Марина із донькою, усіх забезпечують харчуванням, однак також треба бути готовим до того, що воно буде гірше, ніж у дома. Ще одна проблема виникає, що на сніданок біженців щодня готують один і тим ж – хліб, желе, масло, мед, сир плавлений, творог і нутелла, а також чай. Особливо не підготовленою до цього виявилася донька одеситки, яка уже встигла трохи похудати, бо не їсть що дають.

Фото із соціальних мереж Марини Артем’євої

Європа високо оцінила те, яким чином ця країна приймає біженців із України. І це навіть при тому, що Молдова традиційно займає доволі низькі місця у рейтингах за рівнем життя середньостатистичного мешканця.

Внесок Молдови та консолідація з українцями була гарно оцінена і послом США в країні Олександром Яневським у травні цього року. Так, він назвав допомогу влади та пересічних молдаван неймовірно потужною: «На нас справило величезне враження те, що уряд Молдови та її громадяни зробили щодо безпрецедентного припливу біженців з України, здатність молдаван протягнути руку допомоги, відкрити не лише серця, а й двері своїх будинків біженцям, допомогти людям, які перебувають у біді. Про них дбають, їх підтримують, і я думаю, що міжнародне співтовариство робить все можливе, щоб зробити в це свій внесок», – передає Voanews.

Треба також сказати, що тамтешній уряд підтримали грошовою допомогою. Так, Європейська комісія вже надала Молдові 8 мільйонів євро допомоги на гуманітарні цілі. Ці кошти, зокрема, повинні бути спрямовані на те, аби надавати невідкладну допомогу в пунктах пропуску на кордоні та транзитних пунктах. А також для того, аби молдавани могли створювати умови для проживання біженців та забезпечувати їх харчуванням.

Трохи адаптувавшись Марина повернулася до України, однак її психічний стан не був таким, як до війни. «Постійні повітряні тривоги не дають спокою. Мені страшно, коли я знаю, що летять ракети. Мені болісно, що ми можемо не потрапити до всіх лікарів, які запланували. Я засмучена від чергового виключення світла. Це реалії України сьогодні», – відзначила жінка. Тому уже незабаром поїхала з Одеси до Німеччини, шукаючи нових можливостей та перспектив для самореалізації. Вона продовжує фотографувати і дарувати людям своє мистецтво.