Сьогодні тема погіршення екологічної ситуації планети набуває все більшого розголосу. Танення льодовиків, забруднення океанів – це результат байдужості людини до своїх вчинків та їхніх наслідків. Вчені почали бити на сполох, а держави створюють плани та закони, направленні на поліпшення ситуації. Але не варто чекати, поки нас врятує хтось інший – варто починати з себе.
Здається, саме таким принципом керувалась і Анна Маковійчук – випускниця ЧНУ імені Петра Могили спеціальності «Журналістика». Анна не лише перейшла на екологічний спосіб життя, а й допомагає іншим звернути на цей шлях. Вона є засновницею миколаївської екокрамниці «Straw land» в мережі «Інстаграм» (@straw_land), де збирає виключно екологічні товари, а також розповідає про важливість екологічного способу життя. Один із головних принципів останнього є zero waste (з анг. нуль відходів) – філософія, спрямована на відмову від продуктів, які не потрібні людині та які потенційно можуть опинитись в смітнику.
В інтерв’ю Анна розповідає з чого все почалося, наскільки Миколаїв екологічне місто і що робити, щоб перейти до свідомого споживання.
Коли ви почали цікавитись темою екоспоживання?
– У 2018-му році я поїхала в Карпати і там познайомилася з дівчиною, яка розповіла мені про zero waste. Тоді я ще взагалі не розуміла що це. Але після цього почала читати інформацію у блогерів, натикалася на різні тексти – і так почала відмовлятися від пластику, поліетилену, одноразових паперових стаканчиків. Також, думаю, ця тема почала набувати якоїсь популярності в соцмережах і через це вона і мене так захопила.
Як виникла ідея створення інстаграм-сторінки?
– Все почалось з того, що на 4-му курсі потрібно було писати дипломний проект. Його тему можна було обрати самостійно, і я обрала екологію. Окрім написання текстів (що було основною частиною роботи), я хотіла придумати щось, що може розворушити суспільство. Давно спостерігала за крамницями у Львові та Києві, що продавали екотовари, а в Миколаєві такого не було. От і подумала: а чому мені самій це не зробити? Назва «Straw land» взагалі виникла тому, що я хотіла продавати виключно трубочки і зосередитися на них. Я замовила їх – будемо відверті – в Китаї. Більше ніхто їх не робить. Потім уже почала замовляти бамбукові, солом’яні, скляні, а потім вже й інше.
З чого це починалось: як комерційний проєкт чи як ідейний?
– Ой, взагалі спочатку я не хотіла заробляти з цього ніяких коштів. От що мене ще дратувало на початку – дуже високі ціни у всіх екокрамницях. Я цього не розуміла, мені здавалось, що люди на цьому наживаються. І я хотіла створити такий проект, що буде повністю неприбутковим: купую, наприклад, трубочку за 10 гривень, і продаю за такою ж ціною, щоб я з цього нічого не мала. Аби просто поширювати ідеї та зробити екотовари більш доступними. Вже потім все це трохи змінилось.
Але все одно зараз просвітницька складова у вас є, ви чимало пишете на тему екології.
– Так, ми намагаємось зараз залучати до співпраці блогерів, щоб вони також писали від себе пости. Ну і я з Дашею – це мій партнер, з якою ми зараз разом ведемо сторінку – регулярно пишемо корисні пости. Вони у нас чергуються: в одному розповідаємо про товар, у другому – щось про наш досвід. Також ми плануємо розповідати про наукові статті.
Чи приймаєте ви якусь допомогу у розвитку вашого проєкту?
– У нас був два тижні тому такий досвід, коли людина просто захотіла надіслати нам кошти і для нас це було дивно, адже в нас є комерційна складова, ми заробляємо деякі кошти з продажу наших продуктів. Ми не думали, що за ту просвітницьку блогерську діяльність можна щось отримувати. Але після цього випадку замислились над тим, що могли б отримувати такі благодійні внески і це допомогло б нам розширювати нашу аудиторію, запускати ту ж рекламу. Загалом ми таке не практикуємо, але цей випадок змусив замислитись.
З вашого досвіду, наскільки екологічне місто Миколаїв?
– Я думала, що у нас достатньо екологічне місто, але коли познайомилася з Дашею, зрозуміла, що Запоріжжя набагато вище стоїть від Миколаєва. Тому що там є #SilpoRecycling: ти приносиш свою сировину і «Сільпо» нараховує тобі бали за це на картку. У них є громадська організація, що проводить усілякі лекції, воркшопи; з Києва з громадської організації «Україна без сміття» до них приїздила лекторка; і в них є завод, що приймає сміття, яке не підлягає переробці, на високотемпературне спалення. А в Миколаєві… Ну, не знаю. Я спілкувалася з позаштатним радником міського голови Миколаєва з питань впровадження роздільного збору сміття Анною Ганжул. Вона в основному займається школами і школи в Миколаєві сортують. Вона каже, що Миколаїв – №1 за екологічністю, але для мене це трохи не так. Напевно, у своїй темі – школи, садочки – вона не бачить, що є ще всі інші жителі міста. Тобто з пунктами прийому все складно. Дуже багато чого не можна в принципі здати. Якийсь пункт на одному краю міста приймає лише пляшки і плівку, щоб відвезти скло треба їхати в інший пункт. В кого є машина – це, напевно, зручно.
– Я спілкувалася з ними (ред. – Анною Ганжул та її командою), вони також створили чи хочуть створювати громадську організацію для того, щоб зробити один загальний пункт прийому вторсировини глибокого сортування. Вони більше співпрацюють з міськрадою, хочуть отримувати кошти з міського бюджету і це, напевно, трохи гальмує процес. Тому що все-таки так співпрацювати трохи складніше, ніж якби це була б їхня власна діяльність і вони знайшли якихось спонсорів.
На фейсбук написано, що ви шукаєте саме українських виробників екотоварів. Чому?
– Ми хочемо відмовлятися від китайської, та і взагалі від будь-якої закордонної продукції, тому що хочемо розвивати український ринок. Коли ти замовляєш з іншої країни, ти не завжди впевнений, у якому стані воно до тебе прийде. Інколи приходив товар, запакований у купу плівки, пластику, скотчу. І я знаю, що так отримували не лише ми, а й інші екомагазинчики України. Але всі про це мовчать і роблять вигляд повністю екологічної діяльності. Ми захотіли відсторонитися від цього, тому що вуглецевий слід від доставки також впливає на екологію. Краще, звичайно, коли це місцева сировина, виготовлена в Україні і доставлена по Україні. Також ми хочемо розвивати український ринок і віримо: якщо будемо популяризувати якихось виробників і у них збільшиться обсяг продаж – зменшиться і ціна продукту. Адже коли якийсь продукт набуває масовості, то і ціна зменшується.
Які плани на майбутнє?
– Ми б дуже хотіли стати таким реальним ком’юніті, щоб ми зібрали людей-живчиків з усіх куточків України, які б потім об’єднувалися б у своєму місті і розвивали б свої міста. Також є в нас ідея – вихід в офлайн. Ми ще не знаємо як це робити і поки зосереджені на тому, що є зараз. І, звісно, хочемо робити свій продукт. Ми знаємо, що робимо класну справу тим, що просто збираємо все, що є на українському ринку в одному місці і робимо це доступним для кожного українця. Та все-таки хочемо робити якийсь свій продукт, щоб теж розширювати ринок.
Які перші три кроки зробити людині, яка хоче перейти до свідомого споживання ?
– Перше – відмовитися від усього одноразового і шукати багатовічні альтернативи. Можна замінити будь-що, я вже на своєму досвіді переконалася. Раніше просто не було всього одноразового, і якщо повернутися трохи в минуле, можна знайти чимало багаторазових альтернатив. Друге – почати досліджувати цю тему, щоб мати аргументи, в першу чергу для самого себе: чому я це роблю і чому це потрібно. А потім вже пояснювати й іншим людям, чому ти, наприклад, не хочеш зараз купувати каву в одноразовому стаканчику, і чому це так важливо. Третій крок – впроваджувати свою діяльність: будь-то прикладом показувати або шукати однодумців і з ними покращувати світ. Але ще додам до списку – сортувати сміття, це теж важливо.
Що варто почитати, подивитись тим, хто хоче стати більш свідомим у цій сфері?
– Уже такий канон, біблія зеровейстера – книга «Дім – нуль відходів» від Беа Джонсон. Це взагалі, напевне, засновниця, цієї філософії. У неї дуже насичена праця, я досі не можу її подолати до кінця. Там зібрані всі лайфхаки та поради. Все дуже структуровано і якщо прочитати цю книгу, мабуть, можна знати вже все про zero waste. З фільмів порадила б «Пластиковий океан», «Дім» та «Шосте вимирання».
Чи є у вашому оточенні люди, які не поділяють zero-waste поглядів і що з цим робите?
– Так, є. Своїй подружці я дарувала чимало екоречей. Вона (м’яко кажучи) це просто ігнорує. І найкращий вихід – теж ігнорувати. Якщо ти будеш агресивно насаджувати свої думки іншій людині, це ні до чого не приведе, крім того, що ви віддалитеся один від одного. Я вірю в те, що кожен з нас має свій шлях розвитку, і якщо ти зрозумів, що пластик – це просто зло і потрібно сортувати сміття, дай змогу іншій людині зрозуміти це самостійно. Можливо, вона почує або прочитає про це, побачить якийсь фільм, але головне, щоб вона сама до цього дійшла. Навіть просто бути прикладом – це набагато краще, ніж давати якісь поради.
Юлія Шевчук для газети Vagant
