У третьому дослідженні у сфері забезпечення якості освіти в Україні згідно аналітичного звіту «Впровадження локальних систем управління якістю в українських університетах», підготовлений Міжнародним фондом досліджень освітньої політики, увагу звернено на основні інструменти, які застосовуються ЗВО для оцінювання якості студентських робіт, з’ясовано ефективність використання тих чи інших інструментів. Розглядається самооцінка навчальних закладів щодо основних інструментів оцінювання якості досягнутих результатів навчання, систематичності застосування цих інструментів та їхньої ефективності.
Абсолютна більшість учасників опитування продекларували розуміння важливості результатів навчання як одного з базових елементів сучасної концепції навчання. Респонденти зазначили, що вони систематично здійснюють внутрішні (ректорська контрольна, внутрішнє тестування, внутрішнє рецензування тощо) та зовнішні заміри знань (зовнішнє рецензування курсових / дипломних робіт, ККР тощо). При цьому усі зазначені вище заходи й дії вважаються респондентами достатньо ефективними та впливовими. Разом з тим ще не вдалося побудувати постійної діючої системи зворотного зв’язку від випускників, а також від організацій, підприємств, на яких вони працюють.
На думку учасників анкетування найдієвішим засобом впливу на якість є перегляд кадрового складу викладачів освітньої програми/спеціальності. На друге місце потрапив перегляд доцільності збереження освітньої програми (спеціальності). Найменш ефективною виявилася заміна керівника (куратора, гаранта) програми (спеціальності). Останнє свідчить про те, що насправді керівник (куратор, гарант) освітньої програми так і не набув реального лідерства, а його призначення залишається часто актом формальним, який так і не забезпечує появи особистісного інтересу та відповідної мотивації.
До найпоширеніших форм оцінювання студентських робіт відноситься одноосібне оцінювання керівникам/викладачем. Виключенням є дипломні роботи, де вирішальною є оцінка комісії під час публічного захисту. Низькою є роль антиплагіатної перевірки; можна також констатувати, що не є популярними практики зовнішнього оцінювання, які дозволяють суттєво підняти рівень об’єктивності оцінок.
Добре налагоджений навчальний процес передбачає присутність зворотного зв’язку від студентів у формі звернень та скарг, і оперативне реагування на нього. Дослідження виявило, що за умови незадоволення студентів найбільш типовою реакцією є заміна викладача. Також досить високий показник має вплив думок студентів на корекцію змісту навчальних дисциплін. Однак на тлі реалій організації навчального процесу така висока задекларована впливовість студентських звернень та скарг виглядає дещо неправдоподібною.
У переважній більшості ЗВО, що були учасниками моніторингу, вже створені певні сталі процедури визнання періодів навчання (окремих курсів), що були проведені в навчальних закладах Європейського простору вищої освіти (відповідно до Лісабонської конвенції).
Практично всі вищі навчальні закладі або вже розгорнули, або знаходяться в процесі вибору та запровадження електронного середовища для навчання студентів (систем на кшталт MOODLE).
Отримані результати дослідження викладені у аналітичному звіті засвідчують, що, по-перше, далеко не всі необхідні компоненти локальних систем гарантування якості реально існують, по-друге, характер інституційного й нормативного забезпечення цих компонентів та зв’язків між ними не дає підстав вважати, що вони належним чином скоординовані та утворюють систему.
Вітчизняні ЗВО залишаються структурами, переважно замкненими на самих себе. Не зважаючи на розуміння більшістю академічної спільноти ефективності залучення до побудови систем забезпечення якості зовнішніх стейкхолдерів (роботодавців, фахівців-практиків, абітурієнтів, їхніх батьків), очевидна перевага надається внутрішнім (адміністрації, власникам, викладачам, студентам). Залишається домінуючою практика «внутрішнього» оцінювання (опитувань, моніторингу тощо), що знижує його прозорість і убезпечує від небажаного оприлюднення результатів та їх витоку за межі закладу.
В оцінці якості своєї роботи українські ЗВО схильні в першу чергу порівнювати себе з іншими українськими ЗВО. Це призводить до швидкої уніфікації освітніх програм та консервації відставання вітчизняної вищої школи від кращих світових та європейських практик.
