Як змінити якість вищої освіти в Україні: Британський досвід

Як в Україні проводиться перевірка якості освіти у ЗВО? Призначається невелика делегація експертів, які проводять акредитацію закладу. Рівень акредитації закладів вищої освіти – це їхня спроможність надавати знання певної якості. Існує 4 рівні акредитації. Перший надається технікумам та училищам. Другий – коледжам. Третій – інститутам та консерваторіям. Четвертий – інститутам, консерваторіям, академіям та університетам. Це процедура, яку регламентувало Міністерство освіти і науки, й вона була пов’язана з ліцензуванням вишів.

Проте, в Україні процес акредитації вишів вже давно не націлений на якість. Проводилася перевірка паперів та формальних показників. А експерт, який мав оцінювати якість закладу вищої освіти, виконував роль гоголівського ревізора: важливо було його нагодувати та задовольнити всі його примхи. Унаслідок, рівень довіри до процесу акредитації в Україні вкрай низький, а непрозорий процес оцінювання впливає і на якість вищої освіти як такої. Про це зауважує керівник секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Михайло Винницький.

У 2014 році в Україні створено Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО), завдання якого – допомогти стати кращими тим, хто має таке прагнення. Натомість не акредитовувати програми, які не відповідають критеріям якості. Агентство покликане змінити підхід до системи акредитації, яка була дотепер.

НАЗЯВО співпрацює з Британською Радою та Агенцією із забезпечення якості у Великій Британії (Quality Assurance Agency). Велика Британія 20 років тому переживала подібну українській проблему: у них були топові університети, про які знав весь світ, але інші заклади вищої освіти знаходилися в занепаді. Їм вдалося підтягнути середній кластер вишів, при цьому топові університети не втратили свого рівня, а різниця між елітними та середніми закладами тепер не така велика.

Зараз експерти Британської Ради впроваджують цей досвід в Україні. Для цього проводиться багато тренінгових програм та обміну досвідом. За словами заступника директора Агенції із забезпечення якості вищої освіти Великої Британії Ієна Уелша, процес оцінки якості вишів більше нагадує розслідування:  «Але важливо розуміти, ми не детективи, які розслідують злочин. Ми занурюємось в інформацію, в дані. Ми скоріше дослідники».

Також Уелш зауважує, що для якісного співробітництва вишів та експертів важливо бути налаштованим на позитивну оцінку з самого початку. «Ви приходите до навчального закладу не для того, щоб звинувачувати. Ви тут для того, щоб допомогти. Тож від початку варто налаштувати себе на те, що «тут все добре», – зауважує він.

За словами Михайла Винницького, існують три ключові проблеми українських вишів та шляхи їхнього вирішення:

• Проблема викладачів. Пан Михайло зауважує, що потрібно змінити принцип: «Я викладаю, бо вважаю, що мій предмет найважливіший у світі» на інший, в якому потрібно відповідати на:

? Як мій предмет поєднується з іншими, які викладаються в програмі?

? Яких ми хочемо досягти програмних результатів навчання?

? Які професійні компетентності матиме студент наприкінці мого курсу?

• Проблема оцінювання якості. Михайло Винницький наголошує, що роль хорошого університету не лише в підготовці фахівця, а також у світоглядній підготовці, що означає широкі знання та компетенції, які дуже часто виражаються в таких речах, як універсальні навички. Випускник університету має вміти спілкуватись, критично мислити, сприймати інформацію та аналізувати її.

«Нам потрібно підходити індивідуально до різних закладів, до різних освітніх програм і пробувати оцінювати інженерів та музикантів трохи по-іншому», – каже він.

• Проблема локальності та масштабності. За словами пана Михайла, ЗВО не може на програмному рівні існувати незалежно від локального контексту: «Експерти в процесі акредитації мають приїхати й сказати: добре, у вас є освітня програма, а чи залучили ви людей з вашого середовища для розуміння того, що буде робити випускник цієї освітньої програми в вашому місті? Чи ви залучили людей з загальнонаціонального рівня, щоб зрозуміти, що ці випускники матимуть, що робити опісля.

Чи ви працюєте з вашими аспірантами, чи ви даєте їм можливість включитись в міжнародне середовище, у свої спеціальності, чи вони їздять на конференції, публікуються в міжнародних журналах».

Все вищезгадане є критично важливим для оцінки якості вишу та надання йому акредитації, яка не буде лише формальністю.

Основні принципи забезпечення якості вищої освіти за Британським досвідом:

Важливими критеріями оцінки вишів є:

• Структуризація програми та логіка викладання. Має бути певна послідовність дій: якщо виш викладає вищу математику, то має упевнитися, що до цього студенти опанували алгебру.
• Чи є у викладачів можливість розвиватись? Підвищення кваліфікації – у викладача є реальна можливість розвиватися професійно.
• Чіткі вимоги до оцінювання студентів. Оцінювання має бути регулярним, зрозумілим, а самі студенти повинні мати можливість на це оцінювання впливати.
• Прозорість. Цей критерій означає, що якщо зафіксовано випадки корупції/підкупу, то експерти можуть про це довідатись саме від студентів. Тому серед членів експертної групи є студенти. І це обов’язково.
• Інша рушійна сила, яка може кардинально змінити виші, – це залучення студентів до оцінки якості.

Президент Української асоціації студентів та член НАЗЯВО Лідія Фесенко проходить тренінг від Британської Ради для того, щоб в майбутньому бути частиною експертної комісії. Вона каже, що в старій системі її найбільше засмучували концерти для акредитаційної комісії, в яких студентів буквально примушували брати участь. В рамках нової програми студент є повноправним членом студентського руху. Він має право вирішувати, які дисципліни та у якого викладача йому вивчати, де брати участь, звертатись до органів студентського самоврядування з будь-якими питаннями та інше.

Отож, прозорість, автономність, активне студентство та трохи британського досвіду, і, здається, у вищої освіти в Україні є шанс на зміни.

Джерело.