Суспільство невпинно розвивається й кидає нові виклики сучасним університетам. У рамках проекту «Університет ХХІ століття» експерти у різних сферах розповідають про проблеми, виклики та завдання університету. Доктор філософських наук, доцент кафедри теоретичної і практичної філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Андрій Баумейстер поділився своїм баченням вищої освіти майбутнього.
Якими є сучасні тенденції в університетській освіті у світі і в Україні?
Наразі дуже важко вирізнити загальні тенденції ЗВО у світі та в Україні, адже контекст різниться в залежності від направленості. Сучасний університет спонукає до поєднання у навчанні та роботі знання з гуманітарних і технічних спеціальностей, оскільки справді важливі прориви відбуваються саме на міждисциплінарному рівні.
Навіть ІТ-спеціалістам потрібна гуманітарна база. Адже більша частина з них – це люди, які просто пишуть код. Складніше – ставити завдання, розробляти проекти, аналізувати та пропонувати ефективні шляхи. І для того, щоб робити це добре, потрібно щось більше, аніж суто технічні знання, тому IT-компанії відчувають велику нестачу людей, які б поєднували технічні знання з гуманітарним способом мислення.
У певному сенсі, університети сьогодні конкурують з соціальними мережами за увагу і вплив на студента? Чи становлять соцмережі загрозу для університету?
Соцмережі роблять всіх рівними суб’єктами. Відтак формується неправильне враження, що у суспільстві немає ієрархії, майстрів, тобто людей, які є лідерами у своїх сферах.
Якщо раніше студенти в університетах знали, які тексти є обов’язковими для читання, хто є авторитетами в літературі, філософії, історії, і на цьому будувався стрижень вищої освіти, то з приходом соцмереж відбувається небажана втрата освітнього канону, людям поступово навіюють думку, що вони обирають. Люди стають інфантильними і прагнуть отримати магічні списки «топ-10 книг, які змінять ваше життя», тобто шукають простих шляхів для отримання знання.
Завдання університету, на противагу соцмережам, – формувати у людини багатий культурний бекграунд задля того, щоб та могла робити правильний вибір у найрізноманітніших ситуаціях.
Уже зараз у світі ми бачимо процес комерціалізації, коли багато важливих, але неприбуткових програм закривають і залишають, відповідно, прибуткові. Які загрози?
Наприклад, науковець займається наукою не лише задля грошей, а й у тому числі й для свого задоволення та якісного внеску у певну сферу.
Часто робота над добрим дослідженням може тривати не один рік, і це нормально. Але в науковому світі ніхто не дає вам цього часу: немає швидкого результату – немає фінансування. Такий тиск на науковців, фактично сфальсифікована потреба давати миттєвий результат, веде до імітації науки у деяких спільнотах. Починається боротьба за виживання, за отримання грантів. Усе це зсередини руйнує ідею науки як творчості.
Самоцінний вимір має і університетська освіта: пройшовши університет, людина має стати особистістю. Якщо ми комерціалізуємо освіту, закриємо неприбуткові, але важливі програми, матимемо фахівців без бачення.
У час, коли люди за короткий проміжок часу хочуть отримати багато знань, чи становлять масові онлайн-курси та дистанційна освіта загрозу класичним університетам?
На мою думку, сьогодні живе спілкування студентів із лектором, фізичне відвідування університету будуть залишатися базою освіти, бо здатні формувати у студентів природну мотивацію вчитися, а онлайн-платформи просто розширять наші можливості. Вони справді зручні для людей з обмеженими можливостями або для інтровертів.
Який університет у світі можна назвати найкращим? І чи справді існують механізми вимірювання цієї найкращості?
Один із випускників Гарварда сказав: «Гарвард вважають найкращим університетом, тому що Гарвард вважають найкращим університетом». Тобто сам університет, навчальні програми, можливо, лише на 20% формують якість.
Безумовно, у Гарварді викладають гарні фахівці. Але до них приїздять найкращі студенти. Вони створюють унікальне середовище, яке і зумовлює те, що ми називаємо найкращим університетом. Власне, це і було первинним значенням слова «університет» (universitas) – корпорація професорів і студентів. Університет – це передовсім люди, а не стіни чи славне ім’я.
Яким, на ваш погляд, має бути університет ХХІ століття?
Університет майбутнього – це коли навчання не закінчується: спершу я здобуваю вищу освіту, потім працюю, тоді знову навчаюся, і знову працюю… І цей шлях стає безперервним. І головне – я відчуваю, що постійно розвиваюся як особистість.
Такий університет не орієнтується суто на професійний аспект, оскільки професії дуже швидко змінюються, натомість готує до навчання впродовж усього життя і стає частиною глибшого контексту – повернення цікавості до ідей поєднання навчання і життя. І ця постійна включеність у різні середовища дозволяє нам не лише постійно розвиватися, а й легко вбудовувати свої навички у нові професії чи їхні видозміни.
