Студенти ЧНУ імені Петра Могили цікавляться не лише навчанням, а й багатьма політичними і соціальними питаннями. І фемінізм – одне з таких питань. Тому сьогодні ми пропонуємо познайомитися з деталями руху за права жінок, адже ця проблема не втрачає своєї актуальності.
Історія фемінізму дуже насичена, неоднозначна й інколи сповнена питаннями, що не мають відповідей. Давайте спробуємо розібратися, з чого пішли витоки фемінізму, та як він розвивався протягом багатьох років.
Протофемінізм – перші зачатки руху за права жінок
Зачатки фемінізму датуються кінцем ХІІІ – початком ХІХ століття, коли серед людей почали поширюватися думки про те, що жінка займає пригноблене положення в суспільстві патріархату.
Уперше вимоги щодо рівноправ’я були озвучені жінками під час Війни за незалежність в США (1775 – 1783). Тоді перша американська феміністка Ебігейл Адамс сказала: «Ми не будемо підкорюватися законам, в прийнятті яких ми не брали участі, і владі, яка не представляє наші інтереси».
У Європі в той час теж зародився жіночий рух. Так, у Франції виникла перша жіноча політична організація «Угруповання жінок – революційних республіканок», яка потім, звичайно ж, була заборонена законом.
У свою чергу у Великій Британії вимогу рівноправ’я висунула Мері Волстонкрафт в книзі «На захист прав жінок» (1792), одному з перших гучних феміністських творів.
Суфражизм – перша хвиля фемінізму
Справжнім початком фемінізму вважають суфражизм – рух жінок за право голосувати й мати рівні з чоловіками політичні права, що почав активно розвиватися у другій половині ХІХ століття. Як виник цей рух? Це була природна реакція індустріального суспільства на урбанізацію – переселення великої кількості людей до міст, що призвело до руйнації традиційного укладу життя. Жінки з найбідніших прошарків населення були змушені йти працювати на заводи й фабрики, однак отримували вони заробітну платню значно меншу, ніж чоловіки. До того ж, тоді жінки зовсім не мали політичних прав, не могли володіти власністю та опікуватися дітьми без чоловіка.
Усе це призвело до того, що жінки почали виходити на маніфести, протестуючи проти несправедливого устрою життя і вимагаючи мати рівні з чоловіками права.
Суфражистки активно використовували ненасильницькі методи непокори: приковували себе до воріт адміністративних будівель, влаштовували демонстрації та голодні страйки. Однак деякі активістки користувалися більш радикальними методами, такими як псування майна, зриви дебатів і політичних зібрань тощо.
Перша світова війна ще більше сприяла розвитку жіночого руху, адже в той час, як більша частина чоловіків була на фронті, жінки мали утримувати економіку, підтримувати життя поза лінією фронту і допомагати солдатам.
Така ситуація ще більше вплинула на те, що жінки почали усвідомлювати свої права. Саме після Першої світової війни почалися ґрунтовні зміни в економічному та політичному житті суспільства і в багатьох країнах жінки отримали право голосувати та висувати свої кандидатури на виборчі посади (в 1920 році загальне виборче право було введено в США, в 1922 році – в Ірландії, в 1928 році – у Великій Британії).
«Особисте – це політичне» – друга хвиля фемінізму
З початку 1950-их років у західному суспільстві почалася так звана «золота доба капіталізму», що означала економічний розвиток промисловості. У цей час формується ідеал жінки – турботливої матері, вірної дружини, гарної господині, яка не працює і лише піклується про домашнє вогнище. І хоча на той час жінки мали право на освіту і могли обирати шлях кар’єри, такий вибір різко й зневажливо засуджувався суспільством. Це був час максимального розквіту сексизму, що спричинило другу хвилю фемінізму 1960 – 1980 років.
Феміністки почали боротися проти стереотипів та обмежень в різних сферах життя. Вони почали говорити про питання сім’ї та репродуктивної функції жінок, про проблему насилля й ідею вільного кохання. Якщо суфражизм був зосереджений на громадянських правах і проблемі рівності, то друга хвиля фемінізму стверджувала жінку як окремого індивіда з власними правами та свободами в усіх сферах людської діяльності. Саме тоді в американській публіцистиці з’явився лозунг «Особисте – це політичне», що стверджував зв’язок між особистим досвідом людини та політикою.
Третя хвиля – сучасний фемінізм
Наприкінці 1990-х років почалася третя хвиля фемінізму, яка триває й досі. Сучасний фемінізм дуже різноманітний, адже він складається з багатьох тем, ідей, рухів тощо. На порядку денному стало питання про тіло й тілесність, питання гендеру, проблема об’єктивації та сексуалізації жіночого тіла в суспільстві. Феміністки третьої хвилі говорять про домашнє насильство, сексуальні домагання, фемінітиви в мові й репродуктивні права жінок. Також у сучасному фемінізмі з’явився термін «інтерсекційність», який описує ідею того, що жінки відчувають різні рівні утиску, пов’язані, наприклад, зі статтю, расою та класом.
Фемінізм продовжує розвиватися, він перестає бути суто рухом за права жінок й дедалі більше охоплює різноманітні важливі суспільні теми й ідеї. Але незмінним залишається одне – цей рух дає можливість жінкам бути «почутими й побаченими», виборювати свої свободи, права й можливості.
Катерина Сакач,
Студентка 648М групи ЧНУ імені Петра Могили
