Воєнні часи справляють свій вплив на психіку. Для того, аби уберегти себе, потрібно бути ознайомленим з процесами психіки та морально налаштувати себе.
Динаміка
На початку війни, виникає шок, адже сталось щось жахливе. Тоді наш розум перебирає варіанти дій, а планування виходить всього на кілька годин наперед. Вихід з шоку буває в різні емоції. Наприклад, у більшості виникла ейфорія, що Україна вистояла в перші години.
Настрій постійно коливається (це норма): зростає від Оптимізму-Натхнення-Збудження-Ейфорії, а потім як по сходинках опускається: Тривога-Заперечення-Страх-Депресія-Паніка-Капітуляція-Відчай. А потім знову підіймається: Віра-Надія-Оптимізм і т.д. Поступово психіка знайде, як з цього вийти.
Відчуття провини
Йдемо далі. Під час війни у військових переважно немає проблем з базовими питаннями “Хто я”, “Яка моя функція”, “Яке моє місце у всьому, що коїться”, “Що я маю робити”. А от для цивільних неможливість кудись приткнутися, постійна провина, яку зараз відчувають так багато людей, – це атака на ідентичність кожного, психологічна війна.
Настрої цивільних людей важливі, адже війна проходить не лише на лінії фронту – вороги проводять й інформаційно-психологічні операції.
Провину відчувають усі, хто не відчуває безпосередній страх, в тилу вона деморалізує, і якщо затоплює – людина перестає нормально працювати. Тому для цивільних важливо не дозволяти провині заморожувати себе в бездіяльності. Так, не всі зараз в лавах героїчного ЗСУ, але тут наші дії не менш важливі, не потрібно знецінювати себе, адже так ми виводимо себе з ладу і не можемо підтримувати ЗСУ.
Кожен має вплив на кожного – посмішка в Рівному, гарний настрій у Львові і якісно виконана робота в Тернополі передасться через сотні рук і врятує життя солдату в Харкові. Це і є єдність духом. Найкращий засіб від атаки на ідентичність – це чітко знати свої сильні сторони і визначити свій сектор оборони. Не намагатися тягнути все, визначитися і робити щось, і робити це добре.
Запам’ятайте – що зараз немає неважливої роботи, немає неважливих людей. Кожен може докластися по крихті: допомагати одне одному онлайн, поширювати інформацію, тримати зв’язок, м’яко переконувати, підбадьорювати, жартувати, дякувати, малювати меми – усе важливо. Берегти себе і турбуватися про своє виживання – неймовірно важливо.
І навіть під час всього цього може приходити страх і відчай, але головне – продовжувати тримати свій сектор оборони. Уявіть, що ЗСУ – це білі кров’яні тільця, що вбивають хворобу, а тіло хворіє. Без усіх інших клітин вони не зможуть так добре справлятися як зараз.
Очікування
Розчарування є саме там, де є очікування. Тому варто звикнути, що стан речей тепер такий, і війна може тривати тижні, місяці, а може роки. Нехай краще перемога стане для нас несподіванкою, ніж очікування скорого закінчення доведуть до відчаю. Ми можемо вірити в перемогу, але не чекати її, а працювати і жити далі в цьому.
Краще підготуватись до відчаю і втрат уже сьогодні, ніж бути шокованим в майбутньому, тому що супротивник обов’язково скористається нашою деморалізацією. Підготуватися до найгіршого можна, уявивши на 5 хв, що це уже сталося, уявити свої емоції, знайти для цього слова й опис.
Життя
Подолавши провину і надмірні очікування, можна починати жити. Якщо не буде рутини і традицій, не буде ритму життя і абсолютно реально збожеволіти. Тому як ніколи зараз потрібно завести рутину і традиції.
Наприклад, виділіть собі три-чотири перерви на перегляд новин замість цілого дня. Тим, хто в підвалах у містах, що в облозі, ваша робота – вижити. Україні потрібні українці.
Без сенсу ми не можемо жити та сенс цієї війни знаємо чітко, вони не знають, тому і програють. А на нас чекає день перемоги, назавжди закарбований в календарі!
