У розпал коронавірусної інфекції в світі всі потребують допомоги від лікарів. Тому, щоб стати в пригоді під час боротьби з вірусом, студенти-медики Чорноморського національного університету імені Петра Могили вирішили проходити виробничу практику на базі лікарень міста та допомагати хворим на Covid-19.
Максим Юрійович Зак, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри терапевтичних та хірургічних дисциплін розповідає:
“За стандартом підготовки лікарів після закінчення третього курсу студент отримує кваліфікацію медичної сестри та має право працювати в лікувальних закладах. Крім того, професія лікаря вимагає від людини таких якостей, як наполегливість, послідовність, стресостійкість, та, обов’язково, любов до своєї справи. Сьогодні у розвинутих країнах забезпечення медичними кадрами відносять до одних з показників національної безпеки.”
Саме тому, у розпал пандемії близько 50 студентів старших курсів медичного інституту ЧНУ імені Петра Могили відгукнулись та пішли працювати середнім медичним персоналом у швидко створенні «ковідні» обласні та міські відділення.
Для студентів це був новий корисний досвід. Це була «робота в полі», яка принесла практичні навички й залишила враження, якими вони поділились.
Ви пішли працювати середнім медичним персоналом у швидко створенні «ковідні» обласні та міські відділення. Що відчували тоді? Чи не було страху захворіти? Яка мотивація чи, можливо, які емоції керували вами у прийнятті рішення?
Дізнавшись, що будемо працювати у «ковідному» відділенні, звичайно, було страшно. Щоденна інформація та сумна статистика змушували вагатись. Але, коли стихли емоції, з холодним розумом я прийняла рішення працювати. Спостерігаючи за сотнями вдячних пацієнтів, які виписувались, згадую початок робочих буднів лише з приємними емоціями. Адже до когось додому повернулись мама, тато, брат, бабуся.
Кучеренко Анна, студентка 5 курсу медичного інституту ЧНУ імені Петра Могили,
працює у КНП «Міська лікарня №1 Миколаївської міської Ради» у відділенні кардіоревматології,
яке перепрофільовано під «ковідне» відділення
Сам я працюю в КНП «МОЦЛІХ» МОР. Коли йшов працювати «на ковід», не відчував нічого такого, страху не будо, була тільки цікавість. Мотивація була загалом попрацювати в умовах пандемії і перейняти новий досвід.
Лозинський Андрій, студент 5 курсу медичного інституту ЧНУ імені Петра Могили,
працює у КНП «Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб»
Миколаївської обласної ради
Я перехворів у легкій формі, страху захворіти не було. Пішов працювати, тому що можливо набратися гарного клінічного досвіду та й гідна зарплатня. Емоції в мене були звичайні. Робота як робота ‒ до цього я вже працював у стаціонарах.
Полевий Олександр – студент 5 курсу медичного інституту ЧНУ імені Петра Могили,
працює у КНП «Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб»
Миколаївської обласної ради
Якого досвіду набули, працюючи фактично на своєрідній «передовій» у медичному закладі?
Робота на «передовій» дозволяє бачити різноманітні клінічні випадки, часом навіть тяжкі клінічні стани і техніку надання екстреної медичної допомоги. Спілкування з пацієнтами, збір анамнезу життя та хвороби розвивають клінічне мислення, дають змогу ширше мислити про патогенез тої чи іншої хвороби. Загалом, я не шкодую про набутий досвід роботи і щаслива, що обрала професію, яка дає хворим шанс на життя.
Кучеренко Анна, студентка 5 курсу медичного інституту ЧНУ імені Петра Могили, працює у КНП «Міська лікарня №1 Миколаївської міської Ради» у відділенні кардіоревматології, яке перепрофільовано під «ковідне» відділення
З приводу досвіду можу сказати, що став більш стресостійким. Відчув, що це таке ‒ працювати в протичумному костюмі і респіраторі понад 6 годин в червоній зоні. Зрозумів що COVID-19 не має кордонів і ніхто від нього не захищений.
Лозинський Андрій, студент 5 курсу медичного інституту ЧНУ імені Петра Могили, працює у КНП «Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб» Миколаївської обласної ради
Робота з різними фармацевтичними препаратами, правила ведення інфекційних хворих, можливість огляду хворих, якщо був вільний час – аускультація, пальпація та ін.
Полевий Олександр – студент 5 курсу медичного інституту ЧНУ імені Петра Могили, працює у КНП «Миколаївський обласний центр лікування інфекційних хвороб» Миколаївської обласної ради
Своє власне бачення та думки з приводу практичного досвіду в «ковідних» відділах має Олександр Іванович Недєлєв, який був керівником практики студентів-медиків.
Це була пропозиція лікарень чи ініціатива керівництва медичного інституту ЧНУ імені Петра Могили ‒ щоб студенти-медики пішли працювати у швидко створені «ковідні» відділення у лікарнях?
Ініціатива спочатку прозвучала від наших студентів-медиків. Керівництво нашого медичного інституту ЧНУ імені Петра Могили швидко її підтримало і посприяло тому, щоб вони змогли вчасно підтримати роботу швидко створених відділень для боротьби з коронавірусною інфекцією, викликаної вірусом SARS-CoV-2.
Якого досвіду набули студенти, які пройшли свою практику у «ковідних» відділеннях?
Досвід, який змогли отримати наші студенти, важливий і значний для їхньої подальшої професійної діяльності. Вони мали можливість не тільки теоретично, а безпосередньо практично влитися і в проект формування (розгортання) відділень та госпіталів в умовах справжньої інфекційної пандемії, і конкретно, на практиці, заглибитись в процес діагностики, лікування і догляду за пацієнтами з потенційно важкою гострою респіраторною інфекцією.
Ви, як керівник практики, супроводжували студентів? Чи давали якісь практичні настанови, чи якось корегували їхню роботу у відділеннях?
У нас зі студентами була дуже злагоджена робота. Дякую їм, дякую керівникам лікарень та відділень, дякую керівництву нашого інституту. Завдяки дружній і злагодженій роботі сформувалася відмінна команда, яка була завжди на зв’язку. Ми намагалися підтримувати і студентів, і один одного. Практика «на передовій» дає можливість виробити у студента навички для швидкого реагування, швидкого акумулювання своїх знань і безпосереднього їхнього застосування. Знання і досвід, отримані в таких реаліях, залишаться з ними на все життя і я впевнений, що поставлять їх на сходинку вище.
Чи пишаєтесь Ви своєрідною мужністю своїх студентів?
Ми працювали пліч-о-пліч у рівних умовах. Нашими студентами – можна навіть сказати колегами – пишаюсь не тільки я як керівник практики, ними повинні пишатися і наш інститут, і наше місто, і наша країна.
Безперечно студентів найкраще знають ті, хто з ними працює кожен день, тому з приводу настрою студентів, їхнього бажання навчатись та примножувати свої практичні навички думками поділилась Наталя Леонідівна Сарафанюк, старший викладач кафедри медичної біології та фізики, мікробіології, гістології, фізіології та патофізіології.
Як студенти сприймають тему Covid-19? Які їхні думки з цього приводу?
На парах ми обговорюємо цю тему, якщо вона стосується патофізіології (ред. ‒ патофізіологія вивчає загальні закономірності виникнення, розвитку та завершення хвороби, тобто фізіологію хворого організму) під час ковіду, патофізіологічні механізми розвитку «ковідних» симптомів. Студентам, як майбутнім лікарям, все це цікаво. І тому приходять в лікарні вже після 3 курсу і починають працювати, практикуватись. Лозинський Андрій, мій студент, працював в дорослому інфекційному відділенні, яке знаходиться на вулиці Космонавтів, на самому початку «ковідної» інфекції в місті й надавав медичну допомогу. Він сам теж перехворів на Covid-19. Не кожна людина може піти в епіцентр хвороби, тому для мене наші студенти – це герої нашого часу. Я дуже вдячна їм, що вони надавали медичну допомогу і стали на боротьбу з пандемією.
Тобто можна стверджувати, що студенти мають бажання працювати?
Так, у них є жага допомогти, присутній максималізм, ентузіазм, бажання. Це дуже добре, тому що професія лікаря – це бажання допомагати. Багато хто вважає, що лікарем бути дуже легко. Але насправді це важка робота, яка починається з довготривалого навчання. І не можна сказати, що воно колись закінчується. Це безперервний процес, який триває протягом усього періоду лікарської практики. І у студентів бажання допомогти яскраво виражене. Вони хочуть і прагнуть це робити, тому йдуть на практику, щоб побачити все на власні очі.
Які Ваші думки з приводу того, що студенти були на практиці в «ковідних» відділеннях?
Спочатку це більше страшно, ніж складно. Але очі бояться, а руки роблять. Коли страх проходить, то з’являється досвід. У будь-якому випадку біля кожного студента є лікар, який буде йому все розповідати та консультувати. Студенти отримують не лише знання в медицині, але й вчаться спілкуватись з пацієнтом. Робота лікаря – це робота в екстрених ситуаціях, до яких завжди треба бути готовим. А практика виховує цей досвід, щоб поводитися правильно в екстрених випадках, коли хтось потребує допомоги.
Як Ви, викладач, можете оцінити студентів-медиків, їхню готовність допомагати та бути корисними суспільству?
Коли студент знає, що десь складно навчатись, але йде туди, то можна сказати, що в нього є жага до навчання. Медицина взагалі одна з найскладніших спеціальностей. Це не просто шість років навчання. Це процес, який триває все життя і не закінчується. А в наших студентів бажання допомогти не зникне, бо вони до цього прагнуть. Головне, щоб вони не опускали руки і завжди рухались далі.
Пишаємося нашими студентами-медиками, адже вони не лише проходять кропітке навчання у стінах медичного інституту ЧНУ, а вже й під час студентських років допомагають одужувати жителям Миколаєва!