Доктор історичних наук, професор кафедри історії ЧНУ імені Петра Могили Юрій Котляр продовжує цикл випусків про Спаси.
Фото 0
Надалі цитується авторський текст:
16 (29) серпня – Третій Спас, Хлібний або Горіховий. «Перенесення із Едеси до Константинополя Нерукотворного Образу Ісуса Христа».
Третій Спас пов’язаний з матеріальним виявленням – іконою «Спас Нерукотворний» – однією із головних святинь християнського світу. Це хустина з ликом Спасителя, який, згідно з давнім переказом, виник не як твір художника, а як явлене диво.
16 (29) серпня 944 року стало однією з найважливіших дат в історії «Спасу Нерукотворного». У цей день реліквія, перенесена, із сірійського міста Едеси, була розміщена в церкві-релікварії Великого палацу в Константинополі. 16 серпня за церковним календарем встановлюється щорічне святкування «Перенесення Нерукотворного Образу із Едеси в Константинополь». Після 944 р. була створена особлива «Повість про Нерукотворний Образ», авторство якої приписали візантійському імператору Костянтину VII Багрянородному.
Третій Спас має назву Хлібного Спаса. До цього дня господиня випікала перший хліб з нового врожаю. З хлібом-сіллю вона проводжала господаря на поле, де він засівав озимину. У народі свято Третього Спасу ще назвали Горіховий Спас, тому, що до цього дня дозрівали лісові горіхи.
Крім того, магія початку не суперечила часові дозрівання плодів, бо календарні строки освячення дарів Землі встановлювалися волхвами згідно з погодно-кліматичними умовами.
До нас дійшла традиція трьох Спасичів, однак маємо підстави вважати, що в давнину існували й інші Спаси, пов’язані з поступовим дозріванням різних дарунків літа. Так, у народі подекуди побутують назви: Грибний, Ягідний, Горіховий Спаси. Можна вважати, що в міру дозрівання того чи іншого плоду відбувалися обряди освячення перших дарів Богів.
Не слід забувати, що в стародавніх слов’ян був бог на ім’я Спас, що відповідав за збір і збереження врожаю. А початок серпня у наших предків називався Спасівкою. Згідно з язичницькою традицією, Спас – це Бог земного достатку. І спасівські традиції святкування тому так добре прижилися у християнстві, що були фактичним продовженням давньослов’янських традицій. Тим більше, що ні в яких християнських писаннях не зустрічається імені святого чи мученика – Спас.
Отже, Спас, за язичницькою традицією, – давнє праукраїнське свято Врожаю, що дійшло до нас у вигляді святкування трьох спасів і тісно пов’язане з календарним циклом визрівання перших плодів.
