Чи потрібно скорочувати кількість університетів в Україні

Нова міністерка освіти і науки Ганна Новосад у своїх інтерв’ю часто наголошує, що закладів вищої освіти в Україні багато і їх потрібно скорочувати. Про це ж говорили і її попередники. Так, в одному із останніх інтерв’ю Лілія Гриневич (міністерка в 2016-2019 рр) говорила, що кількість університетів залишилося в країні на рівні 20-річної давності, а ось число студентів зменшилася майже вдвічі (стаття з інтерв’ю).

1388 установ – саме така загальна цифра, до якої входять як приватні, так і державні виші, а також академії, технікуми, коледжі і т.д. на початок 2019 року в реєстрі установ вищої освіти. Саме університетів, академій та інститутів у країні налічується 282, вчиться там 1,3 млн студентів; в свою чергу, технікумів, коледжів та училищ в Україні 370.

У країнах Європи такої кількості вишів немає: у Франції, наприклад, налічується 80 університетів, в Італії – 89, у Німеччині – 250. А Україна стабільно входить в топ-20 країн з найбільшою кількістю ЗВО. Думку щодо цього на своїй сторінці у Фейсбук висловив заступник міністра освіти Єгор Стадний, який зазначив, що 241 заклад не має жодного студента, який би там зараз навчався, але навіть закриття цих закладів «жодним чином не вплине на ситуацію».

«Заклад може бути прекрасним, навіть якщо там 100 студентів, і дуже посереднім, навіть якщо там 10 тис. студентів», – писав Стадний.

Чи варто скорочувати кількість вишів у країні і як це робити? У представників сфери освіти існує кілька поглядів на цю ситуацію:

• скорочення університетів за результатами об’єктивної зовнішньої оцінки. Створенню такої великої кількості закладів в Україні передувало чимало факторів, серед яких необхідність працевлаштування, бажанням заробити гроші, відсутність динаміки та негнучкості найстаріших університетів в контексті нових спеціальностей та методик, молодих викладачів. Потрібно, щоб в Україні відбувалась справжня перевірка роботи вишів:відвідування лекцій, семінарів, ознайомлення з новітніми формами роботи викладачів, їхньою науковою роботою, а не з паперовими звітами, і після цього робились висновки про роботу закладу і доцільність його закриття.

• акцент не на кількість, а на якість освіти. Хоч реформи і потрібні, але вони не повинні передбачати скорочення кількості викладачів та закриття вищих навчальних закладів. Ті спеціальності у вишах, які не мають попиту на ринку, потрібно модернізувати, зробивши акцент на отриманні практичних знань і навичок. Або, наприклад, зробити студентські групи по 5-9 осіб – таким є досвід у одному з провідних університетів, Кембриджі. Там кількість студентів, які відвідують заняття одного викладача, не може перевищувати 9 осіб.

• добровільне об’єднання університетів. За таких умов бренд більш популярного вишу може поширюватися на менш значущий. Адже надлишок університетів з’явився в тому числі через те, що в 90-і багато технікумів і училищ ставали університетами, відкривалися філії і т.д. Сьогодні ж багато хто з них просто не можуть набрати студентів, а якість освіти там залишає бажати кращого. Тому такий спосіб може стати своєрідним оздоровленням цього середовища.

Джерело