Анна Гонтар, студентка факультету фізичного виховання і спорту, здобула бронзову нагороду з плавання на 50 метрів вільним стилем на Параолімпійських іграх цьогоріч у Токіо.
Дівчині 17 років, але вона вже має цілу низку нагород, серед яких 6 золотих і 1 срібна медалі, а також два рекорди України на Кубку України, золото, срібло та дві бронзи на Чемпіонаті Європи з плавання серед спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату.
Ми запитали в Анни про її враження, емоції та подальші плани.
Поділися своїми враженнями та емоціями під час участі у змаганнях такого рівня. Що ти відчувала, коли почула своє ім’я серед переможців?
Я дебютант Параолімпіади. Я усвідомлювала, що наша команда представляє Україну на такому високому рівні. Тому хвилювалася не тільки перед своїми запливами, а й перед стартами колег по команді.
Звичайно, коли я здобула бронзову нагороду, дуже зраділа, це сталося неочікувано. Це незабутні емоції, хвилювання та радість перемоги.
Можливо, у тебе була якась цікава історія чи ситуація саме на цих Параолімпійських іграх?
Японія – високотехнологічна країна. Там є чому дивуватися. Ми мали багато смішних моментів, коли знайомилися з цією технікою одразу на змаганнях та тренуваннях.
Чи складно це – бути зіркою-студенткою? Коли перемагаєш на змаганнях, повертаєшся в рідне місто, університет, а тебе всі знають і вітають?
Я не вважаю себе зіркою, не маю зіркової хвороби. Так, перемога та привітання подарували багато приємних емоцій, але не треба зупинятися на досягненому, а рухатися вперед. Дякую всім, хто мене підтримував і вболівав за нашу команду.
Розкажи про свої плани на майбутнє. Навчання? Спортивна кар’єра?
Далі я планую готуватися до Параолімпіади в Парижі 2024 році, поєднуючи тренування та навчання в ЧНУ імені Петра Могили. Знання, отримані в університеті, допомагають мені удосконалювати спортивні навички. Але я маю мрію –стати тренером з плавання.
