Не лише навчання в ЧНУ імені Петра Могили проходить у дистанційному режимі. Також користується онлайн-заняттями і танцювальний колектив ЧНУ імені Петра Могили «МогилянкаFamily». Його тренери – фахівці Культурно-мистецького центру ЧНУ імені Петра Могили Анастасія Пільгуй та Дар’я Андрєєва – проводять заняття зі студентами на відстані.
Як саме це відбувається і які плюси та мінуси у цьому вбачає, розповіла Анастасія Пільгуй.
На час карантину нам теж довелося підлаштовуватисядо нових умов. Заняття проводимо кількома різними способами. Це прямі ефіри на сторінці колективу в Інстаграм; запис для учасників відео з навчальним матеріалом і домашніми завданнями для відпрацювання, які завантажуємов чат в Телеграм; а також (що буває рідше за все) зустрічаємося і проводимоонлайн-уроки в додатку Zoom.
Карантин змінив уклад життя більшості людей, і ми не виняток. Вміння танцювати – це як говорити іноземною мовою: якщо довго не практикувати, дуже складно прогресувати, та й взагалі можна забути отримані знання. Для танцюристів це особливо актуально. Щодо проведення занять у такому форматі – у нас дуже дружний колектив і більшість ідею підтримали.
Річ у тім, що наші “бажання” і “можливості” не завжди збігаються. По-перше, не всім підходить формат онлайн, не завжди вистачає пояснення, мотивації, часу (з огляду на величезну кількість домашніх завдань з основного навчання) та й банально місця в будинку для відпрацювання. Тому кількість учасників, які відпрацьовують матеріал, менше, ніж людей в колективі взагалі.
Тренування ми проводимо 1-2 рази на тиждень, залежно від фідбеку і завантаженості учасників. Зараз обдумуємо ідею зробити свій челендж або флешмоб, щоб активізувати народ.
Насправді, за умов, що людина займається, плюсів багато: це відпрацювання матеріалу у власному темпі в зручний час. Зростає самомотивація і усвідомленість під час заняття. І відео – це можливість подивитися на себе з боку, побачити свої помилки і пропрацювати їх, з’являється адекватна самокритика. І, звичайно ж,фідбек від нас із зазначенням індивідуальних помилок кожному, людивчаться дивитися на себе не у колективі, а як на окремого танцюриста.
Мінусів теж достатньо. Наприклад, звичайна людська лінь. Адже коли ти приходиш на заняття, то вже, як то кажуть, діватися нікуди. Самому ж вдома можна і недоробити, відкладати на потім. Знаходяться інші “більш важливі” справи. Немає можливості запитати: а чи правильно тут, як ставити ногу, переносити вагу і ще купу нюансів.Як варіант заняття під час карантину – можливо, але на постійній основі ми б таке не практикували.
