Кожен гарний письменник трошки педагог, але багато авторів дійсно були викладачами. Деякі проводили психологічні експерименти на учнях, інші отримали місце праці лише як видатні люди, а деякі мали хист і до літератури, і до викладання.
Освітні реформи Льва Толстого
Лев Толстой був не тільки письменником, але й педагогом із революційними поглядами на освіту того часу. Відштовхуючись від поглядів Жан-Жака Руссо про досконалість природи дитини, Толстой пропагував «духовний ненасильницький переворот» і організовував навчання без будь-якого примусу, слідуючи природним поривам дітей. У його класах кожен сидів там, де хотів, вчив те, що бажав, і йшов додому коли заманеться. Письменник вважав, що дитині необхідно почати творити в ранньому віці, щоб уникнути безперервного наслідування і копіювання в майбутньому і вміти висловлювати свої думки. Велику частину часу його учні писали твори, розповіді і навіть повісті, які Толстой публікував в альманахах як приклади справжньої літератури.
Логічні хитрощі Льюїса Керролла
Викладанню приділяв мало уваги, лекції читав рівним механічним голосом. Наука захоплювала Доджсона набагато більше. Поза аудиторії він писав меморандуми, брошури і книги, проводив години в напруженій роботі з алгебраїчними і логічними задачами. Деякі з його рішень значно випереджали науку свого часу.
Учні нудьгували на його лекціях і подумати не могли, що вільний час Доджсон проводив з дочкою декана, розповідаючи їй повну логічних парадоксів історію Аліси в Країні чудес. Доджсон не хотів слави письменника, боявся, що хтось згадає опубліковану під псевдонімом «Алісу» в пристойному суспільстві. Однак, літературознавці знайшли безліч перетинів між його художніми та науковими текстами: і там, і там з’являються уявні числа, завдання з теорії ймовірностей, математичні ігри та головоломки. Всі особливості його професорської роботи – складні відкриття, університетські зв’язки, перенапруження, що приводить до галюцинацій – сплелися воєдино в божевільні і прекрасні казки, що нагадують задачники з математики.
Епатажні лекції Володимира Набокова
Матеріали лекцій для коледжу Уеллслі і Корнельського університету він готував протягом року – ці дві тисячі сторінок прослужили йому ще 20 років. На кожному занятті перед ним лежала купа паперів, від яких він все ж постійно відволікався: креслив схему дуелі Онєгіна і Ленського, маршрути мандрівок персонажів «Улісса» по Дубліну, план квартири Грегора Замзи або вагона з «Анни Кареніної».
Одного разу він погасив весь світ в аудиторії, опустив штори на вікнах і в темряві почав розповідь: «На небосхилі російської літератури …» Потім включив дальню лампу зі словами: «Це Пушкін». Після запалив наступний світильник в центрі залу: «Це Гоголь». За ще однією лампою пішов Чехов, а світло, що осяяло залу від підняття штор, сповіщав Толстого.Набоков не боявся гучних висловлювань, креслив таблиці симптомів персонажів Достоєвського, немов висмикнутих з медичного довідника, називав Рільке і Манна карликами або гіпсовими святими в порівнянні з Кафкою. Головного героя «Перетворення» Грегора Замзу Набоков розбирав особливо докладно – малював його з різних ракурсів і відзначав, що тільки в облич жука Замза зрозумів, що «під жорстким покривом на спині у нього є крила».За такі зауваження його любили не тільки студенти, а й професори, які регулярно приходили послухати розповіді російського романіста. І це незважаючи на вкрай жорстку дисципліну: Набоков забороняв «розмовляти, курити, в’язати, читати газети, спати», міняти місця в аудиторії, сідати поруч з друзями і дуже строго приймав іспити.
Психологічні експерименти Вільяма Голдінга
До викладання він повернувся після війни, захоплений думками про природу людини, і став влаштовувати дебати, щоб подивитися, як далеко можуть зайти школярі в умовах вільного протистояння. Коли справа дійшла до грубої бійки, йому довелося втрутитися. Ця історія підштовхнула Голдінга до створення «Повелителя мух» – книги, в якій школярі в результаті авіакатастрофи потрапляють на безлюдний острів і, втративши всі соціальні заборони, фактично перетворюються в диких тварин зі стадним інстинктом.
Поступово «Повелителя мух» стали включати в обов’язковий список читання в усіх навчальних закладах світу. Голдінг ж залишив викладання і цілком присвятив себе писанню.
Фантазійна граматика Джанні Родарі
Казкар, настільки полюбився дітям за «Пригоди Чиполліно» і «Джельсоміно в Країні брехунів», починав свою кар’єру як учитель молодших класів. До викладання він ставився без зайвої серйозності і будь-якого повчання надавав перевагу розвагам, розповідаючи учням про навколишній світ і його закони через спонтанно складені історії.
Навички самостійного судження він прищеплював іграми – наприклад, викликав до дошки двох школярів, кожен з яких писав по одному слову, а клас шукав між ними зв’язок, щоб пізніше скласти з цих міркувань цілий розповідь.
Свою педагогічну методику Родарі виклав в посібнику для вчителів «Граматика фантазії», яке стало підручником з розвитку уяви. Він не судив дітей за неправильні відповіді і зневажав вчителів, які це робили, називаючи їх лицемірами і моралізаторами, на яких лежить «величезна відповідальність виправляти … найменші і невинні помилки, які тільки трапляються на нашій планеті». Міркування з цього приводу він виклав у книзі «Які бувають помилки» і заявив, що саме такі помилки ведуть до прогресу, а світ був би неймовірно прекрасний, якби в ньому помилялися тільки діти.
Родарі намагався перевернути деякі стовпи системи освіти, частково йому це вдалося. Сьогодні його порад слідують вчителя по всьому світу.
Курт Воннегут і його квітник
Заслужену славу його педагогічний талант отримав вже в Університеті Айови, де після публікації «Колиски для кішки» і «Сирен Титану» Воннегут вів письменницьку майстерню.
До утворення письменник ставився неоднозначно. З одного боку, Воннегут бачив в ньому поштовх до пізнання та творчості, з іншого – остерігався догм, які можуть скувати розум учня. Крім того, він часто повторював, що навчити людину писати неможливо: цей дар проявляється лише з волі Бога. І все ж до кожного зі студентів він намагався знайти свій підхід, порівнюючи учнів з квітами, а себе – з садівником.
«Пам’ятайте, що ви пишете для незнайомців» – з цієї фрази він починав свої заняття. «Ми не любимо життя, – говорив він, – ми не любимо один одного, ми мало знаємо один одного, нікого не шкодуємо, ми навіть не вміємо знайти слова, зрозумілі” чужому “».
По суті, Воннегут вчив студентів розмовляти за допомогою чорнила і паперу.
Метафізичні екскурсії Йосипа Бродського
Хоча Бродський не складав докладного плану занять заздалегідь і починав уроки з розлогих бесід про поезію, він довго і вдумливо розбирав зі студентами вірші, запрошуючи на екскурсію в світ звуків, образів і асоціацій, присмачених теоріями з етики або метафізиці. Він препарував твори в наукових термінах, вишукуючи їх «природні біологічні ритми», і показував учням, перед яким вибором ставила поета кожна з рядків.
Бродський ставив вчити поеми напам’ять, що було зовсім не характерно для американських професорів, і підходив до оцінки знань дуже строго. За пропущені коми ставив двійки, вважаючи це образою автора, і виходив з себе, якщо учні не могли показати на мапі місце народження Гамлета.
Головна максима, яку поет хотів навчити студентів, – «людина є продукт його читання», і, щоб виростити з них людей, з якими є про що поговорити, видавав свій знаменитий «список Бродського».
