Ганна Новосад дала розлоге інтерв’ю порталу «Цензор.Нет». У ньому відповіла на питання інтерв’юера та дописувачів із Фейсбуку.
Пропонуємо фрагмент її інтерв’ю, що стосується вищої освіти: плагіат у науці, майбутнє вишів ОРДЛО та взаємодія МОН з ректорами університетів.
Анна Нєстєрова питає: “Намерена ли министр пересмотреть результаты выборов в НАУ и других ведущих вузах, где место ректора оказалось точкой противостояния дельцов, рассчитывающих на использование земли и прочих матресурсов”?
Міністерство не може переглядати результати виборів, бо це є рішенням спільноти. Але ми точно хочемо впровадити певні зміни в наші взаємини з ректорами. Взаємини міністерства як засновника і ректорів.
Зараз ректори почнуть читати це інтерв’ю уважніше…
Вони вже давно знають, я не вперше про це говорю. У нас, як на мене, є трохи дивна ситуація. З одного боку, держава, яка, нагадаю, не є річчю в собі, а те, що ми платимо, ми платимо з власних податків, – вона є засновником закладів вищої освіти. І виходить дивна ситуація: ми їх створюємо, відкриваємо – а потім практично не контролюємо. Коли йдеться про те, який заклад вищої освіти ми маємо закрити, то це взагалі річ, яка практично неможлива. І як на мене, засновник (той, хто платить) повинен мати нормальні ефективні взаємини з менеджером. Ректор – це і є менеджер. Це людина, яка має ефективно управляти закладом вищої освіти. Але вона повинна мати певний контракт з тим, хто їй за це платить. З державою в даному випадку – у вигляді міністерства освіти і науки. Тому ми хочемо переглянути наш підхід до того, як ми укладаємо контракти з ректорами. Ми хочемо впровадити принцип ключових показників ефективності, за якими будемо перевіряти, як ті чи інші ректори справляються з тими завданнями, які вони на початку своєї каденції в університеті виставляють собі як стратегічні цілі розвитку університету.
У бізнесі це ж так: якщо ти не справляєшся, якщо ти неефективний менеджер, акціонери тебе попросять піти. Чому ми не можемо ті самі принципи здорового глузду впроваджувати у закладах вищої освіти?
Коли плануєте впроваджувати?
Зараз вносимо зміни в закон про вищу освіту.
Тобто?
До кінця року хочемо прийняти. Це дуже залежить від парламенту. Не спілкувалася з колегами сьогодні. Там кожного дня змінюється ситуація, коли ми зміни все-таки виносимо у зал. Але це буде дуже-дуже швидко зроблено.
Щодо вишів. Олексій Скорик каже: “Міністр сказала, що переселенцям треба відкрити доступ у навчанні до всіх вузів. Чи розуміє вона, що після цього треба буде закрити всі вузи, які виведені з ОРДЛО, бо в них ніхто не буде навчатися, бо вони розміщені на глухій східній периферії? І чи розуміє вона, що у такий спосіб буде знищена інституціональна освітня система Донбасу (не буде які вузи відновлювати після деокупації (дай боже)). Яке рішення вона має і чи провела консультації із представниками східних і кримських ТНУ вузів? Те що не проводила, ми знаємо достеменно” – завершує своє питання пан Скорик. Що скажете?
Дійсно ми ще не мали зустрічі з усіма переміщеними університетами, плануємо це. На мою думку, тут немає однозначної простої відповіді. Як немає простої відповіді на жодне з питань, яке стосується Сходу. І жодне з них не є таким, що влаштовує усіх. Безперечно, дописувач правий, що переміщені університети за рахунок того, що доступ для них тих наших громадян, які проживають на окупованих територіях, був спрощений, – вигравали від цього. Тому що у них був такий гарантований контингент, хоча і невеликий насправді. Хотіли би, щоб він був більший. І вони за рахунок якогось певного особливого статусу і виживають в тому числі.
Але я би радила дописувачу також подивитися, чи це не має певної форми дискримінації, що ми фактично створюємо умови для доступу лише для окремих закладів вищої освіти. Я розумію, від чого виникають такі питання. Тому що, будемо відверті, на окупованих територіях є дуже багато людей, які цю країну не люблять і відверто бажають її найгіршого. І, безперечно, давати доступ їм просто так до української вищої освіти – теж не є правильним. Але, друзі, ми ж мислимо в тренді того, що ми боремось, в першу чергу, не за якісь примарні речі, а за людей. За людей і території, безперечно, бо це наш суверенітет. Але люди – це основне. І тому дати їм доступ до освіти, яка є великим інструментом інтеграції – надзвичайно важливо. Ми маємо починати дискусію про те, як нам розширити доступ до української освіти. Бо минуло 5 років – і ми маємо такий результат. Ми є, де ми є. У нас кількість вступників з окупованих територій невелика. З Криму вступає усього 250 людей. Це багато? Це ганебно мало! Причому всі кричать, що Україна нічого не робить для того, щоби повернути назад Крим…
Є дуже багато запитань, які можна поставити у відповідь на такі запитання. Я готова на відверту дискусію. Наступного тижня маємо внутрішню робочу зустріч щодо результатів візиту у Маріуполь і щодо цілісної рамки того, як ми працюємо з освітою на сході. Далі будемо мати ради ректорів переміщених закладів вищої освіти. Будемо думати, як ми можемо ситуацію все-таки трошечки змінити.
Запитання щодо плагіату. Татуся Бо цікавиться: “Плагіат – з цим біда, починаючи зі школи і закінчуючи науковими колами. Жодна справа по плагіату так і не завершилася гучним розслідуванням та покаранням, а викривачів переслідують. Ба більше, є такий Сергій Бабак, голова комітету з питань освіти, науки та інновацій. В його науковій роботі знайшли кілька ознак плагіату. У відповідь він відверто погрожував фізичною розправою усім, хто про це говорив. Жодних розслідувань не відбулося. Чи означає це, що і ця команда благополучно покриватиме лептонних богів і відверту плагіатщину?
Я особисто покривати плагіат не збираюсь. Але загалом інституційно це питання Нацагентства з забезпечення якості вищої освіти, а також судів. Саме вони мають виносити те чи інше рішення. Я є головою атестаційної колегії міністерства, яка є тим органом, який затверджує присудження звань. Ми провели її лише одну. Оновили її склад, принципи роботи. Провели перше засідання. І я особисто гарантую, що буду дотримуватися принципів, що жодна сумнівна спецрада, жодна сумнівна робота, до якої є питання, не буде отримувати позитивного рішення на колегії, яку я очолюю. Я можу відповідати за те, що курую я.
Ви можете відповідати за те, щоб зробити клімат моральний у вишах перш за все, нетерпимий до таких явищ. Є в Росії штука під назвою “Дісєрнет”. Це не офіційно зареєстрована організація, а просто спільнота людей, які вміють знаходити плагіат, знають про ці кейси і в інтернеті їх викривають ці кейси…”.
У нас буде національний репозитарій академічних текстів, який буде містити усі наукові роботи. І буде можливість перевіряти, чи не списана ця робота, чи не були витягнуті з неї якісь шматки і перекинуті в інші і так далі. Це була ідея ще попередніх міністрів, далі цим займалася Ліля Гриневич. Зараз наше завдання – довести це до кінця і запустити цей репозитарій.
Журналістка Цензор.НЕТ Ольга Скороход запитує щодо нових вимог до оприлюднення результатів дисертації. “Гуманітарії небезпідставно заявляють, що їхні інтереси не враховані, – каже вона. – Зокрема монографія приєднується лише до однієї статті, хоча в гуманітаріїв монографія може вартувати кількох дисертацій. Чи є плани надалі це скорегувати? І які плани щодо реорганізації Академії наук?”.
Ми готові переглядати цей порядок. Тому, якщо є пропозиції, нехай дописувачі надсилають. Щодо планів реорганізації Академії наук, то зазначу одразу, що Міністерство освіти не курує Академію наук. Але ми формуємо політику в сфері науки. Національна академія є самоврядною організацією відповідно до закону. Тому ми безпосередньо не ухвалюємо рішення, реорганізувати їх чи ні. Проте питання, яке ми порушуємо, – це ефективність всієї організації науки України. 5 листопада ми провели перше засідання Національної ради з питань розвитку науки і технології, яку очолює прем’єр-міністр і яка складається з наукової спільноти, визнаних дослідників, науковців. В тому числі туди входять і Академія наук, галузеві академії і міністерство освіти. І одне з питань, яке порушувалося – те, що нам дійсно необхідно почати роботу над реформуванням того, як організована наша система організації науки. Прем’єр дав доручення до 15 грудня спільно усім напрацювати варіанти того, як система може бути модернізована, реформована. Зараз сідаємо, готуємо ці пропозиції.
Олег Галайдич питає: “Левову частку світової науки рухають аспіранти і постдоки. В Україні ж виник величезний віковий провал, бо стимулів професійних, фінансових, які б робили дослідницьку роботу в Україні привабливою для молодих науковців, на системному рівні немає. Як планує міністерство заповнити цю прогалину? Чи будуть якісь ініціативи щодо створення умов, за яких молоді науковці, які виїжджають на PhD або Postdoc за кордон (а таких багато), почали розглядати можливість робити дослідження в Україні?”
Класне дуже запитання. Підтримка молодих науковців є однією з підцілей нашої програми дій уряду. Ми її, зокрема, будемо реалізовувати через створення програм постдоків. Ми вже для цього створюємо робочу групу, яка буде напрацьовувати варіанти, як це можна зробити. І друге. Безперечно, будемо рухатися шляхом більших грантових можливостей саме молодих науковців. Але це дуже правильне зауваження. Про це говорить багато, що у нас є підтримка молодих, до 35, а далі – таки провал. І цей gap ми хочемо заповнити в тому числі – через ці два інструменти, тому почали над цим працювати.
