Університетська автономія може розглядатися як саморегульоване і авторитетне академічне середовище, яке створює і поширює знання, але її також розглядають як фінансово-організаційну самостійність закладів освіти, яка дозволяє бути ефективними на ринку освітніх послуг. Автономія змінює обличчя університету, який активніше реагує на ринок, стає більш чутливим до запитів споживачів, розвиває гнучкіші стратегії розвитку і забезпечення якості. Обмеження автономії може бути викликано специфікою державного управління, або ж системою фінансування, коли держава, відповідно до власних очікувань, встановлює показники продуктивності і таким чином скеровує розвиток університетів. У цілому, сьогодні вважається доведеним, що збільшення автономії призводить до покращення економічного становища університету.
В Україні автономію поки що не розглядають як необхідну умову успішного розвитку університетів. Часткове розширення автономії, яке забезпечив закон «Про вищу освіту» 2014 року, навіть викликало критику. Закон «Про освіту» 2017 року закріпив право закладів освіти на автономію, при цьому вказавши, що «обсяг автономії …визначається цим Законом, спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.»
Рівень автономії визначається тим, що саме і в якій мірі регулюється законами або органами державної влади. Європейська асоціація університетів (ЄАУ) розробила систему критеріїв, за якими досліджує автономію університетів різних країн Європи. Україна не була в числі країн, де проводилося таке дослідження, але аналіз нашого законодавства відповідно до критеріїв університетської автономії ЄАУ може мати цілком практичне значення. Результати такого аналізу подано в таблиці за посиланням.
Специфіка української ситуації полягає в тому, що університетська автономія впроваджується з великою недовірою і численними застереженнями, про які слід сказати окремо. Детальніше про це читайте за посиланням.
