Сьогодні ми поговоримо про Вознесенськ, адже історичні аналогії про події весни 1920 і весни 2022 років мають разючу схожість.
У березні – квітні 1920 року на Миколаївщині відбулися події, пов’язані з Першим Зимовим походом Армії УНР.
13 квітня 1920 року відділи Армії УНР підійшли до Вознесенська, де, за попередніми даними розвідки, крім місцевої охорони, інших військ не було. На станції стояв червоний бронепотяг. 14 квітня генерал Михайло Омелянович-Павленко провів нараду з командирами дивізій, на якій склали план взяття Вознесенська. З огляду на відсутність повної інформації про кількість ворога, значну перевтому війська та погане орієнтування в даній місцевості, вирішили проводити наступ о третій ночі. Пересування армії в напрямку Вознесенська відбувалося окремо розведеними дивізіями.
15 квітня Волинська дивізія виконала своє завдання і вже о восьмій годині вечора станція «Трикрати» була під їхнім контролем. У той час у Вознесенську відбувався комуністичний з’їзд, учасники якого були поспішно озброєні та направлені в бій, обороною міста керував генерал Урсов. За агентурними відомостями Армії УНР, більшовики чекали на підмогу з Одеси, але повної інформації про чисельність ворожих військ не було. За попередніми даними командири дивізій Армії УНР мали відомості про кілька тисяч чоловік піхоти, ескадрон кавалерії, декількох гармат і восьми-гарматного бронепотяга. Сили були нерівними, але цей бій мав вирішити долю існування українського війська в Зимовому поході. Тому чіткого плану дій на випадок невдачі складено не було, вихід був тільки один – або захопити склади зі зброєю, або загинути від переважаючих сил ворога.
16 квітня біля третьої години ранку Запорозька дивізія розпочала свій наступ. За 400 метрів від міста, більшовицькі частини відкрили вогонь, в багатьох спогадах учасників бою зустрічається свідчення про те, що піхота Запорозького полку наступала без набоїв, гучно ляскаючи в долоні.
Бій за Вознесенськ був відчайдушним, знищено 648 червоних, з боку Армії УНР було втрачено дві людини, поранено п’ятьох (за іншими даними більшовиків було вбито біля 200–300 чоловік, козаків – 1, поранено трьох). Судячи з усього, вказані відомості про втрати бойового складу суттєво міфологізовано, тому вони потребують ретельної верифікації.
Трофеї складали 2 млн. рушничних набоїв і 32 тис. гарматних, 2 важкі та 18 легких гармат, 8 середніх гармат і 12 мітральєз, 5 тис. рушниць, 48 кулеметів, 4 ешелони різного військового майна, 4 тис. возів ворожого обозу, 10 млн. радянських карбованців та цінне господарче і технічне майно, продавши яке населенню, армія виручила суму грошей, якою забезпечила своє існування на 2–3 тижні.
17 квітня 1920 року частини Армії УНР залишили Вознесенськ і вирушили на південь.
У березні 2022 р. Вознесенськ знову став епіцентром боїв за Україну.
2 березня російські окупаційні війська нанесли удар по Вознесенську, ворожі війська ввійшли до міста, почалися обстріли з «Градів». Військовим ЗСУ довелося підірвати два мости: Залізничний через Південний Буг і транспортний на трасі з Миколаєва. 4 березня спроби супротивника просунутися безпосередньо до Миколаєва зустріли рішучу відсіч і були відбиті. Також окупанти намагалися пройти в бік Кривого Рогу, проте були затримані запеклим опором. Після тривалих боїв російські військові відступили до мікрорайону Болгарка та на околиці сіл Новогригорівка та Ракове. 9 березня українські солдати змогли знищити бронетехніку російських військ. На 15 березня завдяки активній боротьбі Збройних сил України переможно завершилася ліквідація прориву російських військ до Вознесенська.
Російські військові, які брали участь у битві за місто, залишили на полі бою 30 із 43 бойових танків, вантажівок, броньований транспорт для перевезення особового складу, багатоствольні реактивні установки, а також збитий вертоліт Мі-24. Оцінки щодо кількості загиблих серед військовослужбовців у Вознесенську становлять приблизно 100 росіян та 12 українців, також деякі росіяни потрапили у полон.
18 березня по Вознесенську був приліт крилатих ракет. Постраждала частина будівель.
А ми хочемо нагадати всім захисникам міста, що 102 роки тому українська армія завдала нищівної поразки червоним у Вознесенську і ми бачимо, що і їх нащадки продовжують славні традиції предків-переможців. Слава Україні!
