Якщо дитині змалечку нав’язують якісь уявлення, формують певні ставлення, які суперечать зацікавленням дитини, то вони зміцнюють сумніви, невпевненість і страх та можуть обмежувати її в дорослому житті. Наприклад, дівчаткам може подобатися техніка, а хлопцям – виховання дітей, проте стереотипи можуть змусити їх сумніватися у своїх інтересах. «Усе це проявляється в медійному контенті, і важливо починати роботу над змінами з дитинства.
Ольга Герасим’юк – Голова Національної ради.
Із перших років життя дитина занурюється у світ, де вже чітко визначено, що «пасує» дівчаткам, а що — хлопчикам. Суспільство транслює стереотипи через усе довкілля: кольори одягу, іграшки, мультфільми, казки, моделі поведінки дорослих. Рожеве — для дівчаток, синє — для хлопців. Машинки — хлопцям, ляльки — дівчаткам. Сильний, рішучий, сміливий — хлопець; ніжна, лагідна, покірна — дівчина.
Ці умовності не виглядають загрозливими на перший погляд. Ба більше — вони часто подаються як “природні” або навіть “традиційні”. Та саме вони закладають у дитячу свідомість уявлення про обмежену роль кожної статі. Хлопчикам змалку не дозволяють плакати, бо «ти ж не дівчинка». Дівчаткам не дозволяють лідирувати, бо «будь скромнішою». Уже в дошкільному віці формується ієрархія очікувань, де стать стає вирішальним чинником того, ким дитина має бути, як поводитися, і що вважати успіхом.
Медіа, сім’я, школа та соціальні мережі лише підкріплюють ці уявлення. Таким чином, дитина не має повноцінної свободи самовираження — вона скоріше «підганяє» себе під очікувану модель. Це стає особливо небезпечним у підлітковому та юнацькому віці, коли особистість лише формується, а тиск суспільних стандартів найсильніший.
Однак усе посилюється в підлітковому та юнацькому віці, коли дитина поступово переростає в окрему особистість: вона вже не просто наслідує шаблони, закладені батьками, а активно шукає власне місце в соціумі, посилаючись на встановлені з раннього дитинства норми. У цей період медіа, однолітки та освітнє середовище підсилюють поділ на «чоловіче» й «жіноче»: хлопці відчувають тиск відповідати ідеалу «сильного» та «незламного», дівчата — «гарної», «делікатної» та «покірної». Внаслідок цього багато підлітків обмежують свої інтереси та майбутні перспективи: хлопці не прагнуть до творчих чи соціальних професій, дівчата вагаються вибирати технічні чи керівні спеціальності. Так формується порочне коло, в якому стереотипи не лише зберігаються, а й набувають нової сили, утверджуючи нерівність у дорослому житті.
Якщо медіа здатні підсилювати такі стереотипи, то чи здатні вони загасити їх?
Медіа мають безпрецедентну силу не лише закріплювати стереотипи, а й успішно їх долати. Перш за все, різноманітність репрезентацій у телепрограмах, фільмах і рекламних роликах створює нові моделі для наслідування: коли глядач бачить жінку‑науковицю, батька‑доглядача чи молоду бізнес‑леді з технологічної сфери, у його свідомості поступово руйнується усталене уявлення про «мужчину-годувальника» та «жінку‑берегиню».
Важливу роль відіграють журналістські розслідування та суспільно‑значущі репортажі, які говорять про випадки дискримінації, насильства чи обмеження прав за ознакою статі. Через такі матеріали медіа не просто інформують, а провокують суспільний резонанс і спонукають до глибшого осмислення проблеми. Озвучені факти та свідчення безпосередньо впливають на формування громадської думки та закладають основу для суспільних дискусій.
Освітні проєкти, які медіа проводять у форматі подкастів, вебінарів і теледебатів, допомагають аудиторії розпізнавати власні упередження. Завдяки інтерактивним інструментам — вікторинам, опитуванням, відкритим ефірам із залученням психологів і гендерних експертів — слухачі вчаться критично ставитися до контенту та формувати власну позицію.
Не менш важливим є внутрішнє перетворення редакцій: запровадження гендерного аудиту контенту, політик рівного працевлаштування й тренінгів проти сексизму створює в медіа середовище, вільне від стереотипів. Коли редактори й журналісти самі відчувають відповідальність за інклюзивність, зміни починаються «зсередини» й швидше поширюються в інформаційному просторі.
Соціальні мережі та короткі відеоформати в TikTok, Instagram Stories і YouTube Shorts дозволяють тестувати нові ідеї без значних витрат і негайно отримувати зворотний зв’язок. Невеликі авторські ролики, які руйнують гендерні кліше, здобувають мільйонні перегляди й стають поштовхом для масових дискусій.
Отже, медіа цілком спроможні «загасити» гендерні стереотипи, але для цього потрібен комплексний підхід: від продуманого репрезентування різноманітних життєвих історій до змін у редакційних стратегіях і активного залучення експертів. Лише за умови системної, послідовної роботи інформаційний простір трансформується на користь рівності, поваги і свободи самовираження.
Діана Воронова,
Студентка 448 групи ЧНУ імені Петра Могили
