Дистанційна робота та організація трудових відносин
Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Листами від 28.02.2022 № 1/3292-22, 07.03.2022 № 1/3378-22 відповідно, Міністерство наголошувало про заборону керівникам органів управління освітою та/або керівникам закладів освіти примушувати працівників (педагогічних, наукових, науково-педагогічних, інших) до написання заяв про відпустку без збереження заробітної плати. Працівникам виключно за добровільним бажанням може бути надана відпустка (із збереженням або без збереження заробітної плати) відповідно до вимог трудового законодавства. Також виключно за добровільним бажанням працівника його може бути звільнено за власним бажанням відповідно до вимог трудового законодавства.
Також було акцентовано увагу, щодо організації дистанційної роботи працівників закладів освіти та наукових установ.
Водночас, згідно з частиною одинадцятою статті 602 КЗпП на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу без обов’язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи. У такому разі норми частини третьої статті 32 цього Кодексу не застосовуються.
Отже, кожен працівник (педагогічний, науково-педагогічний та інші працівники) закладів і установ освіти, навчання яких відбувається у дистанційному режимі має самостійно визначити робоче місце та відповідно, несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на обраному ним робочому місці. Оплата праці здійснюється за тарифікацією, із розрахунку заробітної плати, встановленої при тарифікації, з дотриманням при цьому умов чинного законодавства.
В наслідок військових дій на окупованих територіях залишилась значна кількість закладів: вищої, передвищої освіти, професійної (професійно-технічної) освіти, загальної середньої освіти, дошкільної та позашкільної освіти які можуть за певних умов продовжити освітній процес та органів державної влади, які забезпечують реалізацію політики в сфері освіти.
На сьогоднішній день питання функціонування установ та життєдіяльності громадянами на території бойових дій та території окупованій збройними силами держави агресора регламентуються Конвенцією про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. (далі – Конвенція).
Відповідно до абзацу першого статті 50 Конвенції, окупаційна держава повинна в співробітництві з державними та місцевими органами влади сприяти належному функціонуванню закладів, відповідальних за піклування про дітей і їхню освіту.
Щодо роботи в умовах окупації, то Конвенція визначає, що робота повинна виконуватись лише в межах окупованої території, на якій знаходяться ці особи. Кожна така особа, наскільки це дозволяють обставини, повинна бути залишена на своєму звичайному місці роботи. Робота повинна належним чином оплачуватись та відповідати фізичним та інтелектуальним можливостям робітників. Дія чинного в окупованій країні законодавства, яким регулюються умови та гарантії праці, зокрема що стосується зарплатні, робочих годин, обладнання, попередньої підготовки та компенсації за виробничі травми та хвороби поширюватиметься на осіб, що перебувають під захистом, залучених до роботи зазначеної в цій статті.
Додатково слід звернути увагу на положення статті 1111 Кримінального кодексу України (далі – КК України), якою передбачена кримінальна відповідальність за колабораційну діяльність. Аналіз статті дав можливість встановити відсутність в складі злочину дій, які пов’язані з виконанням трудових обов’язків цивільним населенням на окупованих територіях.
Щодо питання організації освітнього процесу, то він не повинен відбуватись на підставі законодавства країни-окупанта, зокрема й стандартів освіти. Оскільки, КК України передбачає відповідальність за дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти.
Тобто працівники усіх типів закладів освіти та державних органів, які забезпечують реалізацію політики в сфері освіти і науки дії яких свідомо будуть спрямовані на впровадження освітніх стандартів держави-агресора у навчальних закладах на тимчасово непідконтрольних органам влади України територіях, будуть нести кримінальну відповідальність, відповідно до Кримінального кодексу України.
При цьому, категорії працівників згадані вище, продовжуючи трудові відносини, виконання посадових обов’язків, в закладах освіти чи державних органах, які функціонують відповідно до законодавства України та здійснюють його реалізацію повинні здійснювати відповідну діяльність з урахуванням положень Конвенції.
У випадку не можливості продовжити трудову діяльність на умовах Конвенції, та з метою дотримання законодавства України, у тому числі уникнення дій, що сприяють вчиненню кримінального проступку передбаченого статтею 1111, працівники закладів освіти та державних органів, відповідно до статі 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» можуть ініціювати призупинення дії трудового договору.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, а відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору (контракту) у повному обсязі буде покладено на державу, що здійснює військову агресію проти України, у тому числі щодо сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Інформація щодо сфери застосування постанови КМУ
від 26 квітня 2022 р. № 481
До Міністерства освіти і науки України (далі – МОН) надходять звернення щодо особливостей застосування постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2022 р. № 481«Деякі питання організації роботи працівників суб’єктів господарювання державного сектору економіки на період воєнного стану» (далі – Постанова 481) в практиці роботи закладів освіти державної форми власності та наукових установ державної форми власності.
Постановою 481 регламентовано окремі питання організації роботи працівників суб’єктів господарювання державного сектору економіки на період воєнного стану.
МОН не є розробником або ініціатором ухвалення Постанови 481.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 Постанови 481 на період воєнного стану для працівників суб’єктів господарювання державного сектору економіки (далі — суб’єкт господарювання) за рішенням виконавчого органу або керівника суб’єкта господарювання може запроваджуватися дистанційна робота за наявності організаційної і технічної можливості для виконання їх обов’язків.
Що стосується керівника суб’єкта господарювання, який перебуває на території України, за рішенням суб’єкта управління об’єктами державної власності, а також наглядових рад суб’єктів господарювання може запроваджуватися дистанційна робота за наявності можливості забезпечення належної (безперервної) роботи відповідного суб’єкта господарювання.
Пунктом 2 Постанови 481 робота працівників та керівників суб’єктів господарювання за межами України допускається лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку.
У разі перебування працівників суб’єкта господарювання в робочий час поза межами робочого місця в Україні, без рішення, зазначеного в абзаці першому пункту 1 Постанови 481, або перебування в робочий час за кордоном, за винятком перебування у відрядженні, оформленому в установленому порядку, до них може бути застосоване дисциплінарне стягнення відповідно до закону. У випадку, коли відповідні дії будуть вчинені керівником суб’єкта господарювання, крім дисциплінарного стягнення, може бути припинено їх повноваження в установленому порядку (пункт 3 Постанови 481).
Відповідно до пункту 4 Постанови 481 обов’язок виконання цієї постанови покладено на керівників суб’єктів управління об’єктами державної власності.
Необхідно зазначити, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері управління об’єктами державної власності є Міністерство економіки України, яке відповідно до покладених на нього завдань здійснює нормативно-правове регулювання питань, що належать до його компетенції (пункт 1, підпункт 4 пункту 4 Положення про Міністерство економіки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 459).
Відповідно до листа МОН від 03.05.2022 № 1/4777-22 Міністерство економіки України у листі від 14.05.2022 № 3211-07/24217-03 (далі – Лист) акцентувало увагу, що відповідно до частини другої статті 22 Господарського кодексу України суб’єктами господарювання державного сектора економіки є суб’єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.
При цьому, згідно із Законом України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України забезпечує формування і ведення Єдиного реєстру об’єктів державної власності (далі – Реєстр), є його розпорядником.
Реєстр (перелік) суб’єктів господарювання державного сектору економіки (державних підприємств, їх об’єднань, дочірніх підприємств та господарських товариств, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 відсотків) з інформацією про суб’єкти управління розміщений на офіційному вебсайті Фонду державного майна України (https://www.spfu.gov.ua/ua/content/spfstateproperty-Subiekti-gospodaruvannya.html).
Ураховуючи викладене у Листі, можна дійти висновку, що усі юридичні особи, інформація про яких розміщена у зазначеному реєстрі, є суб’єктами господарювання державного сектору економіки.
Також слід врахувати положення підпункту 3 пункту 1 статті 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», відповідно до якого ліцензіат – суб’єкт господарювання, який має ліцензію.
Щодо відрядження працівників та керівників, що згадується в Постанові 481, то відповідно до пункту 6 постанови КМУ від 2 лютого 2011 р. № 98 «Про суми га склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» строк одного відрядження визначається керівником, але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів, за кордон – 60 календарних днів, крім випадків:
Слід зазначити, що відповідно до статті 23 Закону України «Про освіту» держава гарантує академічну, організаційну, фінансову і кадрову автономію закладів освіти. При цьому статтею 26 згаданого закону визначено, що керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти. Повноваження (права і обов’язки) та відповідальність керівника закладу освіти визначаються законом та установчими документами закладу освіти.
