Ганна Новосад лише кілька тижнів тому очолила Міністерство освіти та науки України. До цього керувала директоратом стратегічного планування та євроінтеграції в міністерстві, працюючи в команді Лілії Гриневич. Була радницею міністра Сергія Квіта.
Перше велике інтерв’ю на посаді Ганна Новосад дала виданню «Українська правда.Життя». Пропонуємо фрагмент її інтерв’ю, який торкається вищої освіти, університетів та науковців.
Попередньому керівництву МОН закидали, що не було такої уваги до вищої освіти, що є ректорський феодалізм, погані, застарілі програми у студентів. Лілія Михайлівна, коли нам давала інтерв’ю, казала, що вища освіта буде одним із пріоритетів вашої каденції.
У кожного міністра освіти є свій пріоритет – це певною мірою нормально, що пріоритетом минулого міністра була школа. Але коли говоримо про «феодалізм», неефективність, погані навчальні програми, мені здається, що причиною цього є те, що ми не маємо механізмів, як стимулювати здорову конкуренцію і розвиток найкращих. Є принцип зрівнялівки, замішаний на преференціях окремим закладам вищої освіти. Вони сформувалися не за останні два чи три роки, а за десятиліття. Хтось отримує більше, хтось – менше, при цьому ми ні від кого не вимагаємо певних показників якості.
Тому хочемо шляхом зміни системи фінансування і управління почати стимулювати заклади вищої освіти до розвитку. До кінця року подамо ряд проектів-актів по зміні фінансування, держзамовлення у вищій освіті, засноване на показниках якості. Зокрема, ми хочемо, щоб на фінансування закладів впливали показники працевлаштування випускників, якість наукової діяльності університету, присутність у міжнародних рейтингах тощо.
А можете пояснити – от я, наприклад, студент в університеті. Що це мені дасть?
Чому ви як студент в таких поганих умовах? Бо, незважаючи на те, що ми витрачаємо на вищу освіту близько 20 млрд грн, вона недофінансована. При цьому, якщо ми подивимося на вартість підготовки одного студента – в університеті у Львові й у Києві на одну спеціальність, вона може бути різною. Чому? Пояснити складно. Просто так історично склалося. Але цієї суми недостатньо. Фактично з коштів, які ідуть на університет з держбюджету, нічого не залишається для розвитку освітнього простору. Тому в нас такі погані лабораторії, тому такі погані корпуси. Там, де ви бачите непоганий простір – це певні кошти зі спецфонду, які сам університет шукає.
Інше питання, що наша система не дає можливості нагороджувати кращих викладачів. Ви як студентка будете лише сподіватися, що до вас прийде мотивований викладач. Але фінансових стимулів мотивувати кращих у нас немає. Зараз діє фіксований формат оплати праці викладачів, зав’язаний на кількості студентів. Є норматив, який каже, скільки має бути студентів на одного викладача. Це дивно, бо це як мінімум призводить до того, що природна мотивація викладача – не відраховувати найгірших студентів. «Якщо я відрахую цього студента, який не ходить на більшість пар, то втрачу частину зарплати».
Тому зміна системи фінансування має призвести до того, що:
- критерії якості університету, які ми як міністерство маємо відслідковувати, будуть враховуватись при розподілі видатків держави, вони будуть стимулювати кращі університети
- буде впроваджена система, яка дозволить кращих викладачів винагороджувати за їхніми результатами.
Якщо ви дійсно класний викладач, мали стажування за кордоном і хочете викладати, наприклад, в Могилянці – ми маємо мати можливість дати вам кращу зарплату, ніж тому педагогу, який просто відбуває лекції. Інше питання – управління. Наша мета: аби ректор був справжнім менеджером, якого держава наймає, щоб управляти закладом вищої освіти, і може вимагати від нього певних показників якості.
Тому в контракті кожного ректора має бути чіткий перелік KPI (Key Performance Indicators – ключові показники ефективності – УП), які він має досягати. МОН має моніторити, чи дійсно це робиться, чи університет досягає своїх стратегічних цілей, чи ректор виконує KPI, і чи це ефективний ректор чи ні.
Якщо ректор виявиться неефективним, міністерство зможе розірвати контракт?
Так. Модель зміни системи управління презентуємо трохи пізніше, почнемо з фінансування.
Зараз є автономія у вишах, вони обирають собі ректорів. Ми неодноразово чули про випадки, коли колективи обирають ректорів так, аби зміни їх не зачепили. Чи плануєте ви якось давати цьому раду?
Ми дискутуємо щодо кількох різних моделей. Коли приймали Закон про вищу освіту, це був 2014 рік, міністерство досі мало шлейф Табачника. Усі хотіли зробити максимум, щоб заклади вищої освіти стали незалежними від МОН. Тому вибори були важливим інструментом на той час. Пройшло п’ять років, і ми бачимо, що дуже часто вишівська спільнота, студентство не настільки активні, як би цього хотілося, і серйозно не впливають на вибір керівництва університету. Часто обирають тих самих, які працювали і до цього десятки років. Тому інструмент виборів ректора слід переосмислити і думати, які запобіжники можна впровадити, аби одні й ті самі ректори, які дуже часто не є ефективними менеджерами, давали можливість іншим спробувати свої сили.
А якщо говоримо про якість навчальних програм?
Якість програм залежить суто від університету.
Так, але від студентів іде запит, у тому числі до МОН, що вони хочуть хорошу освіту. Часто буває, що студенти прийшли до університету і побачили там застарілі навчальні програми, які дають набір навичок, з якими ви не вийдете успішно на ринок праці.
Тут ми повертаємося до фінансування. Щось має мотивувати університети сучасні програми впроваджувати. Гроші – дуже потужний стимул. У формулі, яку буде подавати міністерство, одним із критеріїв, індикаторів успішності університету буде працевлаштування випускників. Ми закладаємо в бюджет наші плани на наступний рік, де працевлаштування випускників буде одним з індикаторів, який визначатиме об’єм фінансування закладів вищої освіти.
Якщо університет випускає випускників, які потім без проблем працевлаштовуються в кращі компанії, є популярними серед хороших роботодавців, і це відслідковує система, ми бачимо, що цей університет має класні програми, які відповідають умовам ринку праці, тут хороші викладачі, це показник якості. Зараз є багато університетів, які вже мають сучасні програми. Але, на жаль, це не поширена практика.
Коли ми говоримо про реформування науки, не можемо оминути питання імітації науки, коли за наукові дослідження видають те, що насправді ними не є, за плагіат у науці тощо. Чи буде це у вас в пріоритеті? Як ви працюватимете з НАЗЯВО, яке зараз перезапускається?
Це повноваження Нацагентства, яке має формувати таку політику, яка упереджувала б будь-який плагіат, тому перша скрипка в них. Але ми готові бути партнером у цьому процесі. Нам важливо відійти від імітації і припинити фінансувати те, що наукою назвати не можна. Тому процедура атестації наукових напрямів у вишах, яка розпочалася зараз, є дуже важливим інструментом оцінки того, що ж відбувається в закладах вищої освіти. Хоча над самою процедурою ще також треба попрацювати. Хочемо скликати Нацраду з питань науки й технологій, зустрітися, поговорити, з яких кроків почати, аби реформування науки було не лише на словах.
Коли можемо говорити про конкретні терміни конкретних рішень? Ви сказали, що опрацьовуєте кілька моделей по вищій освіті і профтехосвіті.
Готуємо план для Уряду. За законом, маємо його презентувати не пізніше початку жовтня. У нас є чіткий дедлайн – максимальна кількість рішень, у тому числі законодавчих, має бути зроблена до кінця року.
За матеріалом Ірини Андрейців « Реформа освіти: про садочки, школи, училища, університети та науковців. Велике інтерв’ю Ганни Новосад», «Українська правда. Життя».
Повний варіант інтерв’ю за посиланням.
