Дистанційне навчання під час карантину стало своєрідним викликом для всіх без винятку учасників освітнього процесу – як вчителів й учнів, так і їх батьків. На сторінках соціальних мереж батьки жваво обговорюють тему запису до трудової книжки часу занять з дітьми в якості «трудового педагогічного стажу». Проте, як то кажуть, у кожному жарті є доля правди. Спробуємо розібратися.
Служба освітнього омбудсмену України у період 8-13.04.2020 р. провела загальноукраїнське онлайн-анкетування 8056 батьків учнів, що навчаються у закладах середньої освіти у всіх регіонах України окрім окупованих територій Донецької, Луганської областей та АР Крим.
Опитування носить характер пілотного, спрямоване на окреслення кола основних проблемних питань, що турбують учнів та їхніх батькам під час карантину. 
Із загального числа інформантів 40 % становлять батьки школярів 1-4 класів, для яких онлайн-уроки почили проводитися лише від сьогодні. Зацікавлені й активно допомагають своїм чадам майже 2/3 (67,7 %) опитаних батьків, кожен четвертий (25,4 %) робить це частково, натомість інші (6,9 %) не переймаються цими питаннями.
Учні старших класів щоденно витрачають на навчання від 4 до 6,5 годин, початкових класів – 2-3 години, натомість батьки – в середньому близько 2-3 годин на допомогу своїм дітям у виконанні навчальних завдань.
Далеко не всі батьки «у захваті» від дистанційного навчання, адже переважна більшість з них залишаються все ж таки прихильниками традиційної освіти.
Карантин, з одного боку, загострив наявні проблеми у системі середньої освіти, з іншого – породив нові. З-поміж нагальних проблем, пов’язаних із реалізацією дистанційної освіти, батьки виділяють: організаційно-технічні (нестача або відсутність технічних засобів, особливо якщо в родині кілька школярів, погана якість Інтернет-підключення, некомпетентність як вчителів, так і батьків); навчальні (відсутність пояснень вчителя для засвоєння нових тем, нестача знань у самих батьків для належного роз’яснення, завеликий обсяг завдань, відсутність контролю за якістю їх виконання); психоемоційні (небажання й невміння дітей навчатися самостійно, формування інтернет-залежності, нестача спілкування з однолітками, погіршення загального психологічного стану, ускладнення відносин в родині).
Останніми роками за оцінками громадськості вчителювання було не самим престижним видом діяльності, тому цікавим є той факт, що майже кожен третій (27,0 %) дорослий змінив своє ставлення до вчителів за час карантину у позитивний бік.
Дорослі, будьмо взаємно ввічливими, терпимими, людяними й розуміючими, у першу чергу, заради дітей та їх майбутнього! Бережімо себе й близьких!
