У Миколаєві весна зазвичай не поспішає. Але коли вона нарешті приходить, то робить це тихо й красиво. Її не супроводжують гучні сигнали, вона не одразу кидається в очі. Просто одного ранку ти виходиш на знайому вулицю — і бачиш, що вона вже тут: у світлі, в кольорах, у пелюстках. Саме так і сталося цими днями в центрі Миколаєва, де раптово розквітли сакури.
На гілках дерев розпустилися великі рожеві квіти. Вони нагадують кулі з тонких пелюсток і створюють враження, ніби саме повітря стало ніжнішим. Звичний пейзаж змінився: місто залишилося тим самим, але виглядає тепліше, спокійніше. Коли сонце падає на цвітіння, все навколо набуває м’яких золотистих відтінків. Ця сцена ніби витягнута з іншої реальності — світлішої, кращої, без війни.
Під деревами зібралися люди. Хтось фотографує, хтось просто стоїть і дивиться вгору, хтось повільно проходить повз. Ніхто не квапиться. Усе навколо сповнене спокійної уваги. Створюється відчуття, що час на кілька хвилин зупинився. Ніби війни немає, загрози життю теж, повітряна тривога більше ніколи не лунатиме, а поруч будуть усі рідні. Весна проявляється не лише в квітах, а й в очах людей — у їхньому захопленні, здивуванні, тиші.
А поруч — клумби з тюльпанами. Вони розквітають уздовж дороги, додаючи ще більше кольору до пейзажу. А на задньому плані — все, як завжди: багатоповерхівки, дроти, машини, вивіски. Проте навіть звичне зараз виглядає по-новому, наче Миколаїв не такий вже і сірий, як каже більшість жителів. Весна не змінює місто, вона змінює погляд на нього.
Ці дні минають швидко. Але кожного разу залишаються в пам’яті. На фотографіях, у спогадах, у настрoї. І коли вони проходять — хочеться, щоб усе повторилося ще раз.
Фоторепортаж
Олександр Герасименко,
Студент 448 групи ЧНУ імені Петра Могили
