Ганна Новосад дала розлоге інтерв’ю порталу «Цензор.Нет». У ньому відповіла на питання інтерв’юера та дописувачів із Фейсбуку.
Пропонуємо фрагмент її інтерв’ю, що стосується вищої освіти: плагіат у науці, майбутнє вишів ОРДЛО та взаємодія МОН з ректорами університетів.
У Міносвіти і науки Ганна Новосад прийшла одразу після Євромайдану, радником Сергія Квіта. Потім 3 роки очолювала управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції МОН. А у грудні 2017 року була призначена на посаду генерального директора директорату стратегічного планування та європейської інтеграції. Останні роки Ганна досить плідно працювала у команді Лілії Гриневич.
Міністерка розповідає, що ні для кого не секрет, що існують проблеми у навчанні школярів на окупованих територіях, в тому числі і під час підготовки та складання ЗНО. Пояснила, яким шляхом відбувається дистанційне навчання:
«Діти на непідконтрольній території реєструються на Moodle (дистанційній електронній платформі) – а вчителі в закріплених на українській підконтрольній території школах надають їм онлайн-уроки. Там розміщені всі матеріали, завдання. Вони ж перевіряють контрольні, тести і так далі».
Ганна Новосад
Який відсоток дітей має бажання так навчатися? Це ж говорить і про бажання батьків, щоб їх навчали за українською програмою…
Я не можу порахувати відсоток – і ніхто, мабуть, не може. Бо ми не знаємо, скільки там дітей є, скільки залишилося; хто виїхав, а хто ні. Я не володію цією цифрою. Але я знаю, скільки з них користуються цією можливістю. Це 4,5 тисячі дітей. І якщо ми подивимось, із чого ми починали в 14-15-му році, то ця цифра зросла фактично в десятки разів. При тому, що 4 тис.учнів – це надзвичайно мало. Я вчора мала можливість поспілкуватися з цими вчителями на підконтрольній нам території. І вони кажуть, що є дійсно великий інтерес. І що дійсно цікаво – у них переповнені класи – це понад 30-40 учнів, є навіть клас із 57 учнів. Це, в першу чергу, старші класи, починаючи з дев’ятого, які готуються до зовнішнього незалежного оцінювання.
Які проблеми виникають під час такого навчання?
Основна проблема, яка виникає, часто, з року, в рік, – це недопуск дітей, які там проживають, через пункти пропуску на здачу ЗНО. Мені вчора розповіли про такий випадок: їдуть мама і тато з дитиною здавати ЗНО на підконтрольну Україні територію. Батьків пропускають, а дитину не пропускають. Не пропускають так звані сепаратисти. Тому що вони розуміють, навіщо їде дитина – здати ЗНО і тут потім навчатись.
Також Ганна Новосад зазначила, якщо немає зв’язку між міністерством і профільним комітетом, чи загалом Радою, працювати практично неможливо. «Безперечно, зв’язок має бути. І я дуже рада тому, що з нашим профільним комітетом він у нас є. Ми на щоденному зв’язку з абсолютно різних питань, які виходять часто за межі суто законодавчих напрямків роботи. Тому що у нас спільні пріоритети», – пояснює пані Ганна.
Чи немає відчуття, що освіту фінансують за залишковим принципом? Бо ми згадаємо, що і програма “Слуги народу” була людиноцентричною. Освіта, безумовно, один з головних пунктів у цьому має бути.
У мене немає відчуття, що за залишковим принципом фінансується сфера. Але, безперечно, є розуміння, що цього вкрай недостатньо для того, щоб ми зробили якийсь прорив. Це стосується не лише освіти, а також і науки. У нас склалася ситуація, коли ми саме науку фінансуємо… тут я радше погоджусь із вашим висловлюванням – за певним залишковим принципом. Можу поговорити, чому так відбувається, окремо. Але, що стосується освіти, то загалом у структурі видатків – це один з найбільших бюджетів. Попереду там лише міністерство соцполітики, яке взагалі має шалено великий бюджет, тому що опікується великою частиною категорій, пенсійними питаннями. Плюс оборона. Але освіта – також у топі видаткових сфер.
І все ж є два нюанси. Перше. Якщо ми хочемо дійсно зробити зміни, ми маємо витрачати набагато більше. Інше питання, звідки ці кошти брати. І друге: ми маємо витрачати ці кошти ефективніше. Тому що ситуація, коли ми одного і того ж учня в селі Чернігівської області і в Києві готуємо за кошти, які різняться в 5 разів, і не на користь Києва, де якість освіти вища, – ця ситуація є неприпустимою. Ми маємо провести в порядок свою мережу. Не лише шкіл, а також і закладів професійної освіти, закладів вищої освіти. Щоб ті кошти, які ми зі своїх податків у це вкладаємо, насправді додавали до якості, а не просто забезпечували утримання нинішнього не завжди задовільного статусу.
Чи є певні напрямки фінансування освіти, за які ви будете безкомпромісно битися? Просто я знаю, що такі напрямки є у кожного міністра.
У нас є обіцянка: Президент це обіцяв, потім партія, коли йшла на вибори, обіцяла найскладніше – підвищити заробітну плату. Ми всі чудово розуміємо, що кошти не беруться з нізвідки. Вони чимось мають створюватися. І це щось – ну, окей, економія, ефективніше використання – це одна історія. Але інше – це додаткові надходження до бюджету. Від зовнішніх інвестицій, від внутрішнього зростання. Це має відбуватися. Але зарплати на основі цього мають зростати, інакше ми з цієї спіралі неякісної освіти нікуди не подінемося.
Тому була обіцянка підвищувати заробітні плати. Закон про освіту каже, що до 23-го року це 4 прожиткові мінімуми. Політична програма обіцяла 3 мінімальні заробітні плати. Тому це та стаття видатків, яка обов’язково, якщо не на наступний рік, то на наступні подальші роки каденції цього парламенту, – має бути реалізована. Якщо уряд цього не підтримуватиме або не шукатиме можливостей все-таки реалізувати ці обіцянки паралельно з тим економічним зростанням, яке обіцяється і над яким працюють, – то безперечно мені тут робити буде нічого.
Також міністерка відповіла на адресовані їй питання, які надіслали користувачі Фесбук кореспонденту Євгену Кузьменко:
Людина написала мені у ФБ: “КПИ, препод, у нас и так постоянно урезают ставки, ходят слухи о дальнейшем сокращении зарплаты с 20 года. Что планирует министерство? Работать за 6 000 грн – нет смысла. У меня полкафедры подрабатывает в бизнесе, так что их ничего особо не держит, кроме любви к преподаванию”.
Що стосується вищої освіти. Тут є дві проблеми. З одного боку ми маємо нібито чималі кошти на вищу освіту. Але витрачаємо їх, будемо відверті, дуже бездумно. Утримуючи шалено велику мережу закладів вищої освіти. Яка тоді, коли контингент падав, залишалася незмінною. А друге – ми маємо ситуацію, коли наші викладачі перебувають у системі зрівнялівки, в межах тарифної сітки. В умовах, коли університет – це бюджетна установа, і фактично керівництво не має можливості стимулювати кращих. Власне, змінюючи економіку вищої освіти, на концепцію якої ми вийдемо до кінця року, ми хочемо змінити дві речі.
Які саме?
Перше. Змінюючи фінансування вищої освіти, – дати можливість викладачам, які дійсно є кращими, отримувати кращу заробітну платню. Щоб це відбулося, потрібно університет, керівництво університету стимулювати до того, щоб їм потрібні були кращі викладачі. Для цього нам необхідно ввести фінансування, яке базується на результатах діяльності університету. Зараз так не є. Університет має бути природно зацікавленим у боротьбі за кращих викладачів і має бути природно зацікавленим винагороджувати їх краще. От саме таку систему ми впровадити і хочемо.
Інша річ, яку ви хочете змінити?
Це питання дуже непопулярне. У нас забагато університетів. У нас їх просто… забагато. І ми не можемо робити вигляд, що ми як країна можемо собі це дозволити. Якщо подивимося на сусідню Польщу, то там немає (я округлю зараз) 300 університетів, включно з приватними. А ці сотні університетів – це те, що ми утримуємо за наші податки. І ми традиційно розмазуємо оті 20 мільярдів, які у нас є на вищу освіту, таким тонесеньким прошарком на всіх викладачів. І тому вони отримують ці 6 тисяч гривень. Чому би нам не зробити систему, за якої у нас менше університетів – але вони потужніші, і в них викладачі, які дійсно кращі, мають кращу платню?
Будете об’єднувати виші?
Впровадження нової форми фінансування закладів вищої освіти буде за суттю мотивувати університети об’єднуватися. Тому що один з коєфіцієнтів буде коєфіцієнт масштабу університету. Але паралельно також думаємо над підходами – цивілізованими підходами – як все-таки в адміністративному порядку об’єднувати і окремі університети.
Анна Левченко питає: чи не варто почати оновлення педкадрів з оновлення ректорів, програми освіти педвишів?
Варто.
Тут можемо вийти на більш світоглядну тему. Як правильно проводити кадрову реформу у системі освіти. Знизу чи зверху?
І так, і так. Що таке знизу? Знизу, зверху – це трохи не ті слова. У нас є викладачі, вчителі, які вже працюють у школах, і їм треба допомагати з підвищенням кваліфікації, з їхнім професійним зростанням, з їхніми можливостями для творчого професійного розвитку, з заробітною платою. А є ті, кого випускають заклади вищої освіти. І зараз у школах дуже часто не тієї якості, готовності фахівці, яких хотілось би мати. Питання до якості педагогічної освіти безперечно є.
