З нагоди 31-го Дня Незалежності України доктор історичних наук, професор ЧНУ мені Петра Могили Юрій Котляр презентує нову історичну розвідку «Південь – захисник Української державності».
Пропонуємо ознайомитися детальніше з нею:
Становлення Української державності має свою довгу історію. Щодо кількості етапів її розвитку – існують різні міркування. Ми є прихильниками класичного варіанту історії розвитку української державності, яка складається з чотирьох етапів:
Південна Україна – це окремий історичний регіон із власною історією, територією, етнічним складом та ментальними особливостями. Його територіальні рамки визначаються історико-географічними межами Причорномор’я та Приазов’я, куди входять території сучасних Запорізької, Миколаївської, південно-східної частини Одеської, Херсонської областей та Автономної Республіки Крим.
Дослідники виділяють особливості Південної України як, по-перше, контактної зони, ареалу зустрічі Середземноморської й кочових цивілізацій, регіону розпочатих задовго до настання нашої ери колонізаційних процесів. По-друге, це територія формування українського козацтва – порубіжної військової спільноти, яка гідно відповіла на виклик кочового Степу. По-третє, це арена активного «перемішування» різних етнічних спільнот.
Історично ці території входили до сфери геополітичного впливу київських князів. Утрата давньоукраїнської державності й поневолення українських земель істотно позначилися на процесі формування південноукраїнської етнічної території. Проте саме тут виник лицарський козацький орден – Запорозька Січ, яка стала на захист українських земель від турків, татар, поляків і московитів. І продовжила традиції українського державотворення після падіння Галицько-Волинської держави, майже до кінця XVIII ст.
Козак з Півдня України став символом безсмертя українського духу. Він же зображений і на проєкті Великого герба України.
Українська революція 1917–1921 рр. завершилася поразкою Директорії УНР, яка в квітні 1919 р. фактично втратила владу на території України, у липні цього ж року була анексована Західноукраїнська Народна Республіка. Але південноукраїнське селянство продовжувало боротися проти різних ворогів до 1921 р., коли проти нього було застосовано терор голодом.
Існують певні відмінності між українцями різних регіонів. На це явище вперше звернув увагу М. Грушевський. У статті «Малі діла» він писав, що у Східній Україні небезпечність життя виховувала у людей «сміливість, ризик, нахил до ширших перспектив, здібність оцінити осягнення поставленої мети вище над всякі матеріальні розрахунки, готовність все поставити на карту за здійснення того, що ставилося вище над спокій, вигоду і саме життя», в Галичині, яка була «свого роду тихим і тісним запічком, де хоронилися люди, яким наприкрилося більш рисковане, тривожне, але і більш дозвільне життя полудневих погранич», формувалися риси «витривалості, пасивного завзяття, упертості».
В ментальному плані населення Південної України акумулювало в собі ряд характерних рис: волелюбність, впертість, панібратське ставлення до релігії, терпимість до іноземної мови, традицій, культури, відкритість до нового, жагу до боротьби та неприйняття будь-якої влади крім своєї.
Це і дало змогу жителям регіону стати справжніми захисниками української державності, коли центральні влади втрачали свою владу і зберігати українську мову і культуру (особливо в сільській місцевості), незважаючи на політику русифікації чи радянізації.
З лютого 2022 р. Південна Україна знову постала нездоланою фортецею для нових-старих ворогів – рашистів. І продовжує стояти щитом, спливаючи кров’ю, захищаючи Україну і весь цивілізований світ від російської дикої орди. Не випадково міста Причорномор’я і Приазов’я (Маріуполь, Херсон, Миколаїв) стали містами-героями.
Ми обов’язково переможемо.
Слава Україні!
